Походеньки Тома Сойєра

Походеньки Тома Сойера

Марк Твен

Ім'я талановитого американського письменника Марка Твена тiсно пов’язане з найвiдомiшим його персонажем – бешкетником i непосидою Томом Сойером. Волелюбний Том багато в чому е вiдображенням самого автора, втiм, не лише його, а й багатьох читачiв, адже всi ми родом з дитинства. Дванадцятирiчний Том та його вiрний товариш Гекльберрi Фiнн – жителi невеличкого провiнцiйного мiстечка в Америцi. Маленькi приятелi спробують себе у ролi детективiв та пiратiв, заблукають у печерi та вiдшукають неймовiрний скарб.

«Походеньки Тома Сойера» – одна з найвiдомiших у свiтi книг. І не дивно, адже у шибеника Тома е чому повчитися дорослим i дiтлахам: не лише хитрощам та винахiдливостi, а й гумору, щиростi та безмежноi любовi до життя.

Марк Твен

Походеньки Тома Сойера

(За перекладом Михаiла Енгельгардта, 1911 р.)

Передмова автора

Бiльшiсть з пригод, про якi йдеться у цiй книзi, не е вигаданими, двi-три з них я пережив особисто, решту пережили хлопцi, що були моiми шкiльними товаришами.

Гек Фiнн списаний з натури, Том Сойер також, але не з одного персонажу, у ньому поеднанi характернi риси трьох хлопцiв, яких я знав; тож, вiн належить до змiшаного «стилю архiтектури».

Дивнi забобони, про якi йде мова наприкiнцi книги, панували серед дiтей та рабiв на Заходi у тi часи, якi описанi у розповiдi, тобто тридцять-сорок рокiв тому.

Хоча моя книга й написана головно для хлопцiв та дiвчат, однак я сподiваюся, що це не вiднадить вiд неi дорослих чоловiкiв та жiнок, бо почасти моiм намiром було нагадати iм у жартiвливiй формi, якими саме вони були в тi далекi часи, що саме вони вiдчували, думали та казали, до яких незвичайних пригод часом вдавалися.

    Марк Твен, Гартфорд, 1876

Глава І

Агов, Томе! – Тiтка Поллi виконуе свiй обов’язок. – Том вправляеться у музицi. – Виклик. – Крiзь вiконце.

– Томе!

Вiдповiдi немае.

– Томе!

Вiдповiдi немае.

– Куди подiвся цей хлопчисько, не розумiю! Томе!

Лiтня ледi опустила окуляри на край носа та глянула понад ними, оглядаючи кiмнату, потiм пiднесла окуляри догори i подивилась попiд ними.

Рiч у тiм, що просто крiзь окуляри вона рiдко або й нiколи не дивилася на такий дрiб’язок, як хлопчик, бо це були ii параднi окуляри, ii гордiсть, ii данина модi, а не предмет для користування; з однаковим результатом вона могла би дивитися крiзь пару пiчних засувок.