Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Ч. 1

Потому пiдвiв його i з тяжкою бiдою висадив на свого осла, смирного й рахманного ступака, попiдбирав усю справу рицарську, навiть цурпалля од списа, i прив’язав те все до сiдла Росинантовi, взяв коня за повiд, а осла за оброть та й рушив поволеньки до села, мiркуючи, проти чого се пан городив таку нiсенiтницю. Задумався й Дон Кiхот, на ослi сидячи; збитий та знiвечений, вiн ледве тримався в сiдлi й з часу до часу зiтхав тяженько, що, певно, i в небi чути було. Селянин iзнову мусив спитати, що йому дошкуляе, та Дон Кiхотовi, мабуть, сам диявол насував на пам’ять рiзнi байки, що до його стану приходились, i вiн, забувшися якось про Балдуiна, мав себе вже за мавра Абiндарраеса,[63 - Мавр Абiндарраес – персонаж оповiдання «Історiя Абiндарраеса i Харiфи», що ввiйшло до четвертоi частини пасторального роману Хорхе де Монтемайора (1520–1661) «Дiана», про який iтиметься у примiтках до наступного роздiлу.

] що його зайняв у полон антекерський кастелян Родрiго де Нарваес i привiз, яко бранця, у своi володiння. Коли той чоловiк iзнов почав розпитувати, що з ним сталось та що йому болить, рицар одповiдав до слова тими фразами, з якими звертався невольник Абенсераг до Родрiга де Нарваеса (ту iсторiю вiн вичитав колись у книзi Хорхе де Монтемайора «Дiана»). І так вiн гладко тулив усе те до себе, що селянин тiльки чортихався, його теревенi слухаючи. Вiн догадався вже, що пан збожеволiв, i, щоб швидше здихатися того дурного патякання, налiг чимдуж на ноги. Дон Кiхот же сказав наприпослiдок:

– Знайте ж, ваша милость, пане Родрiго де Нарваес, що прекрасна Харiфа, про яку я щойно говорив вашецi, то i е вродлива Дульсiнея Тобоська, що то заради неi я вершив, вершу i вершитиму подвиги, яких iще не бачив, не бачить i зроду не побачить свiт.

На те одказав йому селянин:

– Та придивiться ж, пане, до мене, грiшного: не есть я дон Родрiго де Нарваес, анi жодний маркiз Мантуанський, тiльки ваш сусiда, Педро Алонсо, та й ви, добродiю, зовсiм не Балдуiн i не Абiндарраес, а шановний гiдальго, пан Кикоть.

– Менi виднiше, хто я такий, – одрiк Дон Кiхот, – а як захочу, то буду не тiльки тими, що оце згадував, а й Дванадцятьма Перами Францii та Дев’ятьма Мужами Слави,[64 - Дванадцять Перiв Францii – дванадцять рицарiв Карла Великого, серед них Роланд i Рiнальд Монтельбанський, яких постiйно згадуе Дон Кiхот.