Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Ч. 1

]

– Присягаю саном своiм, – промовив парох, – вiдколи Аполлон Аполлоном, музи музами, а поети поетами, нiхто ще не складав такоi цiкавоi й неподобноi книги: по-своему вона найкраща й найвиборнiша мiж усiма тими, що будь-коли в сьому родi на свiт являлася, i хто ii не читав, той, можна вважати, зроду не читав нiчого кунштовного. Давайте ii сюди, куме, то для мене така знахiдка, що якби менi хто подарував сутану з флорентинськоi саржi, то була б напевне менша втiха.

Сее сказавши, одклав ii набiк iз великим задоволенням, а цирульник тим часом виголошував:

– Далi йдуть «Іберiйський пастух»,[82 - «Іберiйський пастух» – iспанський пасторальний роман Бернардо де ла Веги (1591).

] «Енареськi нiмфи»[83 - «Енареськi нiмфи» – роман Бернардо Гонсалеса де Бобадiлли (1587).] та «Лiки на ревнощi».

– Що ж нам iз ними робити? – спитав парох. – Передамо iх у руки свiтськоi влади, сирiч ключницi, а причин краще не питайте, бо iнакше сьому огляду кiнця-краю не буде.

– А ось iще «Пастух Фiлiди».[84 - «Пастух Фiлiди» – найвiдомiший твiр Луiса Гальвеса де Монтальво, друга Сервантеса; вийшов у Мадридi 1582 року, потiм кiлька разiв поспiль в iнших мiстах Іспанii та за ii межами.

]

– То не пастух, – зауважив священик, – а вельми розумний i дотепний великосвiтський пан; сю книжку бережiть, як перлину коштовну.

– Оцей грубенький том, – вiв далi цирульник, – мае назву «Скарбона розмаiтих поезiй».[85 - «Скарбона розмаiтих поезiй» (1580) – поетична збiрка iспанського поета другоi половини ХVІ ст. Педро де Падiлли.

]

– Якби iх не було стiльки багато, – сказав парох, – то вони цiнувалися б вище. Треба вилучити й вичистити з сiеi книжки всяку мiзерiю, що втислася помiж правдиво гарнi речi. Не даймо ii вогню на поталу, бо автор ii – мiй приятель, а крiм неi, вiн написав iще й iншi твори, пiднесенi й героiчнi.

– А ось «Пiсенник» Лопеса Мальдонада, – оголосив цирульник.

– І сiеi книги автор, – промовив парох, – належить до моiх добрих друзiв. Коли вiн сам своi пiснi рецитуе, то всi дивом дивуються: так же то солодко спiвае, що прямо душу поривае.

Еклоги в нього, щоправда, довгуватi, але, як то кажуть, запас бiди не чинить. Нехай же й його книжка йде мiж вибранцi. А то що за книга обiк неi?

– «Галатея» Мiгеля де Сервантеса,[86 - «Перша книга Галатеi, подiлена на шiсть частин» (1585), пасторальний роман самого автора.] – одказав цирульник.

– Ми з цим Сервантесом здавна великi друзi: вiршi вiн так собi вiршуе, зате нещастями своiми багатьох перевершуе.