Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Ч. 1

– Ваша лiпота, сеньйоро моя, – просторiкував наш рицар, – може тепер собi до вподоби персоною своею розпоряджати, бо свавiльна пиха напасникiв ваших лежить повергнута в прах могутньою моею правицею; аби ж вам не трудиться марне, iменi визвольника свойого допитуючись, вiдайте, що звати мене Дон Кiхот з Ламанчi, що естем мандрований рицар, довiчний слуга i раб незрiвнянноi вродливицi Дульсiнеi Тобоськоi; в нагороду за помiч, що я вам призволив, одноi лише благаю у вас ласки, рачте, ваша вельможнiсть, завернути до Тобоса, стати в моiм iменi перед володаркою моею i ознаймити iй усе, що я вчинив для рятунку вашого.

До всього, що говорив Дон Кiхот, прислухався слуга-бiскаець, один iз тих, що ридван супроводили; побачивши, що рицар не дае проiзду, а притьмом жадае, щоб подорожнi завернули до Тобоса, приступив до нього i, схопивши за списа, гукнув ламаною кастильською i крученою бiскайською мовою:

– Гей, лицар, лихоi години! Клянусь на Бога, що менi створив, як не будеш коляса пускати, буде тобi бiскай убивати!

Дон Кiхот зрозумiв його дуже добре i з гiднiстю вiдповiв:

– Якби ти був кавальеро, я скарав би тебе за твою глупоту i зухвальство, гультяю!

– Не я кавалер? – образився бiскаець.

 – Бога божусь, брешеш християнськи! Кидай спису, тягай меча, буде тобi кота в водi! Бiскай на землi, кавалер на морi, кавалер на чортi, а скажеш нi – твоя брехня!

– Ну що ж, побачим, хто кого, як сказав Аграхес,[96 - Ця словесна формула загрозливого змiсту часто зустрiчаеться в рицарських романах.

Аграхес – персонаж «Амадiса Гальського».] – промовив Дон Кiхот.

Тодi кинув списа на землю, вихопив меча, затулився щитом i порвався до бiскайця, твердо наважившись укласти його на мiсцi. Бачить бiскаець, що непереливки, хотiв iз мула злiзти, бо не дуже-то на ту найману тварину звiрявся, та встиг лише меча добути. Щастя його, що ридван був близенько: вiн схопив iзвiдти подушку, закрився нею, мов щитом, i обидва вони ринулись до бою, як двое смертельних ворогiв.

Усi присутнi даремне силкувалися помирити iх: бiскаець галасував крученою своею мовою, що як не дадуть йому сю бiйку до кiнця довести, то вiн i панiю вб’е, i всiх повбивае, хто йому на завадi стане. Подорожня дама, вражена й перелякана таким зворотом справи, велiла машталiровi од’iхати на узбiч i вiддалiк дивилась на той запеклий поединок. Бiскаець саме рубонув Дон Кiхота по плечу – якби не щит, то був би розпанахав його аж до пояса.