Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Ч. 2

А що до сих пригод, то повiрте, пане дон Дiего, що лiпше програти з перебором, анiж з недобором, бо воно й для вуха любiше бринить «такий i такий рицар безрозсудно-смiливий», нiж «такий i такий рицар боягуз i страхополох».

– Мушу сказати, пане Дон Кiхоте, – вiдрiк йому дон Дiего, – що все сказане i зроблене вашою милостю нiби зрiвноважено на терезах самого розуму; здаеться менi, якби загубились були приписи й закони мандрованого рицарства, iх би вiднайдено в серцi вашоi милостi, наче в питомому сховi чи архiвi.

Проте поспiшiмо, бо вже нерано, а нам же треба впору доiхати до села, до господи моеi, де ваша милость може спочити по перебутих трудах: може, не так тут тiло натомилось, як той дух, але втома духа часом i на тiлi позначаеться.

– Вашi запросини, пане дон Дiего, – сказав Дон Кiхот, – маю за превелику для себе честь i ласку.

По сiй мовi стали вони жвавiше острогами торкати i так як у пiзнi обiди прибули в село, до двору дон Дiега, якого Дон Кiхот назвав Рицарем Зеленоi Киреi.

Роздiл XVIII

Про те, що спiткалось Дон Кiхотовi в замку, чи то будинку Рицаря Зеленоi Киреi, а також про iншi незвичайнi речi

Будинок дона Дiега де Мiранди, що перед ним стояв оце Дон Кiхот, був досить просторий, як бувають зазвичай панськi доми на селах: над брамою вхiдною герб, викарбуваний на нетесанiм каменi, у внутрiшнiм дворi винарня, пiд кружганком льох, i скрiзь повно глекiв глиняних; а що були вони тобоського роблива, то звели на думку нашому рицаревi його заворожену й спотворену володарку.

Зiтхнув сердега i промовив нiби несамохiть, байдуже, що хтось почув би:

– О любi дари, знайденi на горе,

Колись менi давали ви утiху![66 - Рядки iз сонета Гарсiласа де ла Веги.]

О глеки тобоськi, ви нагадали менi про любий предмет гiркоти моеi превеликоi!

Почув же тii слова дон Дiегiв син, спудей i вiршник, що вийшов з матiр’ю своею назустрiч прибулим. І мати, i сина вразила чудернацька постать Дон Кiхота, що, зсiвши з Росинанта, пiдiйшов ввiчливенько до господинi руки iй поцiлувати.

– Привiтайте, панi, – сказав дружинi своiй дон Дiего, – i пришануйте зi звиклою люб’язнiстю пана Дон Кiхота з Ламанчi, що стоiть тут перед вами, найхоробрiшого i найрозумнiшого в свiтi мандрованого рицаря.

Господиня, на ймення донья Крiстiна, прийняла гостя з великою приязню та не меншою гречнiстю, а Дон Кiхот у надзвичайно чемних та вишуканих виразах запропонував iй своi послуги.