Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Ч. 2

Пiсля того дон Лоренсо, як уже говорилось, пiшов бавити гостя; розмовившись iз ним, Дон Кiхот сказав мiж iншим:

– Пан дон Дiего де Мiранда, отець вашоi милостi, говорив менi про рiдкiсну обдарованiсть i витончений розум, що ними ваша милость одзначаеться, а надто що з вас, пане мiй, великий пiiта.

– Пiiта, можлива рiч, – вiдповiв пан Лоренсо, – а щоб великий, того я i в думку собi не клав. Я справдi непомалу кохаюся в поезii, люблю читати добрих поетiв, але все те ще не вповажнюе мене на титул великого пiiти, яким зволив мене нагородити панотець.

– Ваша скромнiсть менi подобаеться, – сказав Дон Кiхот, – бо вiршники здебiльшого зарозумiлi, i кожен вважае себе за найвидатнiшого в свiтi.

– Нема правил без виiмкiв, – заперечив дон Лоренсо. – Бувае, що справжнiй поет за такого себе не вважае.

– Таких мало, – зауважив Дон Кiхот. – Та скажiть менi, коли ласка, над якими вiршами трудиться тепер ваша милость, що, мовляв панотець, чималоi завдають вам турботи i клопоту? Коли то, може, глоса, я хотiв би тi вiршi почути, бо трохи на сiм рiзновидi розумiюсь; якщо ж iдеться ще й про поетичний турнiр, то раджу вашiй милостi намiрятись на другу премiю, бо перша, як правило, присуджуеться з фавору комусь високопоставленому, а друга справдi достойному – таким чином третя е по сутi другою, а перша третьою, як воно бувае i в унiверситетах при наданню лiценцiатського ступеня.

Попри все те в званнi першого е завжди щось величне.

«Поки що, – сказав собi подумки дон Лоренсо, – нема причини вважать його за шаленця; та ходiмо далi». А вголос промовив:

– Здаеться менi, ваша милость училася по школах: якi ж науки ви штудiювали?

– Науку Мандрованого Рицарства, – вiдповiв Дон Кiхот, – яка нi в чому не поступаеться Поезii, а може, ще й перевершуе ii на яких два-три вершки.

– Не знаю, що се за наука така, – сказав дон Лоренсо, – не доводилось менi досi про неi й чути.

– То така наука, – промовив Дон Кiхот, – що поеднуе в собi всi, або майже всi, знання й умiння сього свiту, бо той, хто iй себе присвятив, мусить бути правником i знати закони дистрибутивного й комутативного права,[68 - Закони дистрибутивного й комутативного права… – термiни середньовiчного права.

Дистрибутивне передбачае розподiл благ i кар згiдно вчинкiв певноi особистостi; комутативне право – замiну однiеi кари iншою, зазвичай у бiк ii пом’якшення.