Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Ч. 2

– Ох же ти, Санчо, й хитрун, – зауважив Дон Кiхот, – де тобi треба, там пам’ять у тебе добра!

– Раднiший би я забути, як мене бито, – одказав Санчо, – так басамани ж не дають, що й досi знати на боках та на спинi.

– Мовчи-бо, Санчо, не перебивай пана бакалавра, – зупинив його Дон Кiхот. – А ви, добродiю, кажiть далi, прошу вас, що там iще про мене говорять у вищезгаданiй iсторii.

– Та й про мене ж, – докинув Санчо, – бо кажуть, що i я в нiй неабияка дiлова особа.

– Не дiлова, брате Санчо, а дiйова, – поправив Самсон.

– О, ще один колехтор вирискався, слова править! – вигукнув Санчо. – Як до всього будемо чiплятись, то й довiку не перебалакаем.

– Бодай я довiку щастя не мав, – сказав бакалавр, – коли ти, Санчо, в тiй iсторii не друга персона. Є такi читальники, що iм твоi речi любiше слухати, анiж головного героя, не то що. Правда, дехто вважае, що ти надто вже великий легковiр, коли взяв за щиру правду оте губернаторство над островом, що тобi пропонуе присутнiй тут пан Дон Кiхот.

– Ще не вечiр, – заперечив Дон Кiхот. – Нехай лиш Санчо в лiта уб’еться та досвiду бiльше набереться, то вiн до того губернаторства ще краще придасться, анiж тепер.

– Далебi, пане, – обiзвався Санчо, – як я в моiх оце лiтах островом не вкерую, то не вкерую вже i в Мафусаiловому вiцi.[18 - У дуже похилому вiцi.

Бiблiйний патрiарх Мафусаiл прожив майже тисячу рокiв.] Кебети на губернаторя в мене вистане, от тiльки де той у свiтi острiв забарився?

– Здайся на Бога, Санчо, – заспокоiв його Дон Кiхот, – i все буде добре, краще, може, нiж ти гадаеш, бо без волi Божоi i листочок на деревi не ворухнеться.

– Правда е, – сказав Самсон, – як Господь захоче, то не одного, а цiлих тисячу островiв Санчовi пiд ноги пiдклонить.

– Бачив я всяких на своiм вiку губернаторiв, – сказав Санчо.

 – Інший не годен i в слiд менi вступити, а проте вельможним величаеться, iз срiбла-злота iсть i п’е.

– Так то ж не острiвнi були губернатори, а просто над маетком якимсь, – заперечив Самсон. – Щоб же над островом бути правителем, треба принаймнi граматику знати.

– Що таке гра, то я тямлю, – сказав Санчо, – а от уже матики не втну нi в зуб.