Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Ч. 2

Воно то лепсько було б нашу Марiку за якогось грапчука або там лицарчука вiддати, та гляди, щоб вiн потiм пiд сердиту руч мугиркою ii не взивав, що в тебе, скаже, батько гречкосiй, а мати товстопряха. І не кажи менi, чоловiче, й не говори, не на те я свою доню кохала… Ти тiки, Санчо, грошикiв добудь, а дочку за люди вiддати – то вже мiй клопiт. Є в нас тут Хуана Гевала син, Лопе зветься; там такий дебелень та кремезень, що ну! Знаемо його добре, а дiвка йому нiби в око впала, вже й насватуватись почина – чим не пара? Сказано, рiвня, i вп’ять-таки – в нас пiд оком, отак i житимемо вкупi любенько, батьки й дiти, зятi i внуки, в мирi i злагодi, в Божому благословенствi.

І не важся менi оддавати ii кудись у столицю, в пишнii палати, бо нiкому там вона не буде анi до розмови, анi до любовi.

– Тю на тебе! – вигукнув Санчо. – Чи ти Тереза, чи ти нетвереза? Чого се ти нi сiло нi впало менi впоперек iдеш, не хочеш, щоб я видав дочку замiж, як сам знаю, щоб я од неi вельможних онукiв дiждався? Чув я, жiнко, од старих людей, що хто не скористався щастям, як воно само в руки пливло, той нехай на себе нарiка, як воно стороною пiшло.

Негоже нам i тепер перед ним зачинятись, коли само в дверi добуваеться; дме ходовий вiтер – напинаймо ж вiтрила!

Оцi Санчовi вислови та деякi iншi, що нижче будуть наведенi, i схиляють перекладчика до думки, що сей роздiл пiдроблений, сказати б, апокрифiчний.[28 - Апокрифiчний – сумнiвний, несправжнiй, пiдроблений.

]

– То по-твоему, дурепо, – казав далi Санчо, – погано буде, коли я грошовитого якогось уряду допнуся, витягну всiх iз багнюки, оддам Марiсанчу за кого схочу, а люди на тебе казатимуть донья Тереза Панса, i ти сидiтимеш у церквi на килимах, на подушках та на атласах, що всi загумiнковi шляхтянки аж казитимуться з завидкiв? Коли так, то й нидiй собi в своему мужицтвi, стiй на днiм мiсцi, мов та фiгура мальована! Та й годi вже балачок: ти собi хоть розсядься, а Марiсанча однако грапинею буде.

– Схаменися, чоловiче! – не вгавала Тереза. – Боюся я, щоб те грапство дитини моеi не погубило. Роби ii хоть княгинею, хоть дукинею, та не буде на те моеi волi i згоди. Я, небоже, все за рiвнiсть стою i страх не люблю, як хто з доброго дива паношиться. Як хрестили мене, то назвали просто Терезою без нiяких витребеньок та фиглiв-миглiв, без того дурного панькання та донькання.