Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Ч. 2

Однi, взявши свiй початок iз самiсiньких низiв, росли й мiцнiли, аж поки досягли найвищоi слави; другi були великi з самого почину i, зберiгаючи ту велич упродовж вiкiв, доховали свiй первiсний високий стан до наших днiв; третi мали славний початок, та йшли все вниз i вниз, аж поки не звелись нанiвець, на пшик, на пiрамiдальний шпиль що, як рiвняти до основи чи теж фундаменту, е лише уявна точка, тобто нiщо; нарештi четвертi – таких найбiльше – i в ночинi були малозначнi, i в серединi вгору не вибились, i наприкiнцi голосного ймення не мають: то все люди простi, посполитi.

Прикладом першого рiзновиду, коли рiд незначного походження сягае вершин величi й донинi втримуеться на тiй висотi, може служити Оттоманська династiя, що початок iй поклав простий собi пастух, а нинi вона знаходиться в зенiтi слави. Прикладом другого рiзновиду, коли з первопочину високий рiд зберiгае й надалi свою гiднiсть, хоч i не примножуе ii, можуть бути численнi монаршi доми, що дiстають свою владу правом спадку i втримують ii в давньому обсязi, не виходячи з миролюбностi своеi за межi дiдичних володiнь. Можна наводити тисячами приклади таких родiв, що починали блискуче, а потiм поступiнно пiдупадали, – всi отi фараони та Птоломеi египетськi, цезарi римськi i цiла зграя (скажу так) незлiченних можновладцiв, царiв i володарiв мiдiйських, ассирiйських, персидських, грецьких i варварських; всi цi роди й династii звелися нанiвець разом iз своiми родоположниками, бо годi тепер iхнiх нащадкiв будь-де дошукатися, а як i знайдеться який, то хiба в низькому й мiзерному станi. Про поспiльство я одне можу сказати: простi роди на те тiльки й iснують, щоб побiльшувати кiлькiсть земного населення, а на iншу якусь хвалу чи славу вони й не заслуговують. З усього сказаного я хотiв би, щоб ви зрозумiли, моi дурнесенькi, якi складнi й заплутанi бувають генеалогiчнi стосунки, i знали, що лише тi роди правдиво великi й славетнi, що iх репрезентанти вiдзначаються доброчеснiстю, багатством i щедрiстю. Кажу доброчеснiстю, багатством i щедрiстю, бо хто великий, але порочний, того i велич порочна, а хто багатий, але не щедрий, той скнарий i мiзерний злидень: властителi великого добра не тим щасливi, що його мають, а тим, що можуть його вживати й роздавати, i то не абияк, а з добрим розумом. А бiдному рицаревi е тiльки одна путь, на якiй вiн може рицарськiсть свою появити: се путь чесноти.