Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Ч. 2

Отож Самсон, знаменитий жартiвник, приступив до Дон Кiхота, обiйняв його, як i того разу, i промовив зичним голосом:

– О, цвiте мандрованого рицарства! О, сяйне свiтило вояцтва! О, честе й похвало народу гишпанського! Нехай пошле Господь усемогутнiй, як то ширше в Письмi говориться, аби та особа, чи тi особи, котрi намагаються перешкодити й завадити третьому виiздовi твоему, заблудились навiки в лабiринтi своiх бажаннiв i нiколи не дiждалися здiйснення лукавих своiх намiрiв!

Тодi, звертаючись до ключницi, мовив:

– А ви, госпосю, можете вже не молитись до святоi Аполлонii, бо стало менi вiдомо, що есть то непохибна установа сфер небесних, аби пан Дон Кiхот пiднявся знову до справдження високодумних i небувалих своiх замiрiв; я взяв би великий грiх на мое сумлiння, якби не став умовляти й спонукати сього рицаря, щоб вiн не повстримував i не впиняв надалi потужноi сили своеi правицi i доблесного завзяття душi своеi, бо те гаяння i та безчиннiсть не дають йому направляти кривди, боронити сирiт, охороняти честь дiвочу, захищати вдiв, пiдпомагати мужнiм жонам, одне слово, чинити все те, що належить, подобае, випадае i личить правоправному мандрованому рицаревi.

Уставайте ж, Дон Кiхоте, пане мiй гожий та годний: не завтра, а таки вже сьогоднi мае в похiд рушати ваша милость i ваша велич; коли ж вам, може, чого бракуе до здiйснення вашого задуму, то я ладен служити вам своею особою i всiм своiм маетком; якщо вам потрiбен джура, то я за щастя незмiрне собi покладатиму стати до послуг вашоi магнiфiценцii.

Обiзветься тодi Дон Кiхот, обертаючись до Санча:

– А що, друже Санчо, не я тобi казав, що зброеносцiв менi не забракне? Ти бачиш, хто пропонуе менi своi послуги – сам славнозвiсний бакалавр Самсон Карраско, перший вигадник i витворник серед спудеiв саламанчанськоi школи, здоровий на тiлi, жвавий у русi, здержливий на язик, витривалий на спеку й холод, на спрагу й голод, оздоблений усiма чеснотами, якi повинен мати джура в мандрованого рицаря. Та Боже уховай, аби я задля власноi втiхи повалив сього стовпа науки, розбив сей сосуд знання, пiдтяв сю пишну пальму вiльних i красних мистецтв! Нехай сей новий Самсон зостаеться у вiтчизнi своiй, а придаючи iй слави, хай заразом покрие славою i сивий волос своiх отця-матерi, а я задовольнюся i будь-яким джурою, якщо Санчо не рачить за мною iхати.

– Та рачу вже, рачу, – озвався розчулений Санчо (йому аж очi сльозою зайшли). – Про мене нiхто не скаже, пане мiй, що поки хлiба, поти й дружби, – казав вiн далi.