Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Ч. 2

] Всi оцi вчинки i багато iнших, iм подiбних, були, е i будуть дiяннями слави, котроi прагнуть смертнi яко нагороди й частки безсмертя, що належать iм за голоснi iхнi подвиги; щоправда, ми, християни-католики i мандрованi рицарi, бiльше повиннi дбати про славу вiку грядущого, яка вiчно витае в ефiрних висях небесних, анiж про ту марну славу, що даеться осягти в сьому земному й минущому вiцi, бо тая слава, хоть яка тривала, конче мае скiнчитися з цим конечним свiтом, – тим-то, Санчо, дii нашi не мусять переступати меж, назнаменованих релiгiею християнською, що ми до неi признаемося.

Нам треба в велетнях поборювать гординю, зависть перемагати благородством i добротливiстю, гнiв – самовладанням i сумиром душевним, обжернiсть i оспалiсть – недоiданням та недосипанням, хтивiсть i жадобу – вiрнiстю до тих, кого ми обрали володарками всiх помислiв наших, лiнивство – невтомними по всьому свiтi мандрами в пошуках пригод, що можуть iз нас учинити i вчинять напевне не тiльки добрих християн, а й доблесних рицарiв. Оце тобi, Санчо, шляхи, якими можна доступитися найвищоi хвали i найбiльшоi слави!

– Добре я втямив усе, що ваша милость отут менi провадила, – сказав Санчо, – тiльки просив би я вашоi ласки одне питання скасувати, що саме в голову менi вступило.

– Не скасувати, а, мабуть, з’ясувати, – поправив його Дон Кiхот. – Питай на здоров’я, а я вже тобi вiдповiм, як зумiю.

– Скажiте менi, пане, – питав далi Санчо, – всi отi Іюлi та Августи, чи як iх там, усi отi лицарi-славути, що вже, ви каете, померли, – де вони теперечки?

– Котрi були погани, тi, видима рiч, у пеклi, – вiдповiдав Дон Кiхот, – а котрi християни (якщо вони справдi були добрими християнами), тi в чистилищi або в раю.

– Ну, добре, – сказав Санчо, – а тепер ще й таке: чи в тих поховальницях, де лежать отi пани великi, е лампади срiблянii, чи висять на стiнах у каплицях iхнiх милицi пам’ятковi, покривала мертвецькi, волосся пасма, ноги чи там очi восковii? А як нi, то чим же тii поховальницi оздобленi?

На те одвiтував Дон Кiхот:

– Поховальницi поганськi являли собою здебiльша розкiшнi храми: попiл Юлiя Цезаря замуровано в урну, а над нею воздвигнуто височезний кам’яний обелiск, що зветься в нинiшньому Римi шпилем Святого Петра;[40 - Те, що попiл Юлiя Цезаря замуровано в урну – легенда; шпиль Святого Петра – обелiск, привезений з Єгипту до Риму в І ст.

i встановлений навпроти собору Св. Петра.