Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Ч. 2

– Кому ж про це й говорити, як не тобi, Санчо, – зауважив Дон Кiхот, – адже ти бачив ii красу в повному блиску, бо тii чари твого зору не отуманили, ii вроди од тебе не закрили: тiльки проти мене самого i проти очей моiх спрямована була сила iхньоi отрути. Але мiж iншим, Санчо, мушу зауважити, що ти не зовсiм вiрно змалював красу володарки моеi: якщо пам’ять не зрадила мене, ти сказав, що в неi перловi очi, але очi, схожi на перли, бувають радше у якоiсь коропицi, нiж у дами; Дульсiнеiнi ж, я гадаю, мають бути смарагдово-зеленi i винозорi з двома райдугами небесними вгорi, що правлять iм за брови.

Так що тii перли не тули iй до очей, а перенеси на зуби, бо ти, Санчо, простiсiнько сплутав очi з зубами.

– Могло бути, – вiдповiв Санчо, – бо ii краса збентежила мене не менше, нiж вашу милость ii негожiсть. Та здаймося з тим усiм на Бога, бо тiльки вiн, усевiда, знае, що мае статися у цiй юдолi слiз, у нашому грiшному свiтi, де навряд чи знайдеться якась рiч без домiшки скверни, облуди та махлярства. Одне тiльки, пане мiй любий, непутить мене та ще й дуже: якщо ваша милость переможе якогось велетня чи просто собi лицаря i скаже йому явитись перед свiтлосяйною красою сеньйори Дульсiнеi, то де ж ii знайде той бiдний велетень чи той нещасний переможений лицар? Уже менi живовидячки уздрiваеться, як никають вони бовванами по всьому Тобосу, шукаючи панii моеi Дульсiнеi i хоть, може, надибають ii серед вулицi, то все одно не впiзнають, як не впiзнали б i мого батька.

– Може бути, Санчо, – мовив Дон Кiхот, – що дiя тих чарiв не поширюеться на подоланих i посланих на поклiн велетнiв та рицарiв i що вони зможуть упiзнати Дульсiнею; одного-двох iз перших, що я подолаю, ми й пошлемо для проби, щоб перевiрити, чи побачать вони ii, чи нi; посилаючи ж, накажемо вернутись i доповiсти нам, як було дiло.

– А що, пане, – сказав Санчо, – здаеться менi, що ваша милость ловко придумала. Уживши того способу, ми швидко дiзнаемось, що там i як: коли виявиться, що вид ii тiльки вам закритий, значить, то бiда не стiльки ii, скiльки вашоi милостi.

Аби тiльки сеньйора Дульсiнея була жива-здорова, а ми вже тут якось перекрутимось, собi пригод нових шукаючи. А там, дивись, час iзробить свое, бо то найлiпший лiкар, що й не такi недуги лiкуе.

Дон Кiхот збирався одповiсти щось на цi Санчовi мiркування, та йому перебив, виiхавши на дорогу, вiз, облiплений геть увесь якимись чудернацькими несвiтськими проявами. Мулами правував, сидячи за машталiра, якийсь гидомирний чортяка.