Своя кров

Своя кров

Михайло Нечитайло

Страшнi i дивнi речi кояться в провiнцiйних мiстечках нашоi батькiвщини: вбивства, згвалтування, грабiж. І розслiдувати всi цi злочини надзвичайно важко, якщо навкруги тотальна кругова порука. Молодому лейтенантовi потрiбно прикласти чималих зусиль, аби знайти справжнього злочинця i врятувати вiд покарання невинного. «Шипшина не цвiте на осiнь»… «Своя кров» Михайла Нечитайла – це не лише детективна iсторiя, це твiр, який нагадуе нам, що, незважаючи на труднощi й перепони, потрiбно вiрити в справедливiсть i людей.

Михайло Нечитайло

Своя кров

Повiсть

Частина перша. Грiх конвою

* * *

Труба – це така хитра конструкцiя, що коли нею щось починае текти з точки А в точку Б, то обов’язково десь знайдеться точка без наймення, але сама найголовнiша, в якiй текучiсть дуже посилюеться, причому не по трубi, а з труби.

Вода – це така хитра хiмiчна сполука, котра, будучи розiгрiтою серед лютих морозiв, раптом пробуджуе свою геологiчну пам'ять i прагне, знайшовши безiменну точку в трубi, зiгрiти не призначену iй точку Б, а всю ойкумену.

І цим псуе кров.

Бо пiд ясним сонечком, яке й саме змерзло, аж зжовкло, ти мусиш стати його замiнником, ти мусиш пхатися в паруючу яму, ламати голову над конструкцiею труби, сушити мiзки над геологiчною пам’яттю води, морозити довколишнiй свiт, аби зiгрiти якусь одну точку Б, сирiч, храм освiти, що в народi здобув коротку назву – школа; а в документах iменуеться гордо – гiмназiя.

Конструкцiя труби загадкова, пам’ять води мiцна, бабраешся в ямi з добру тижняку – ойкумена собi грiеться; а точка Б – ну, нiяк.

І тодi хочеться випити.

Нi, не всю воду – куди нам, сопливим; навiть не кварту води – бр-р, i так дубар дубарiнський, хочеться випити чарочку. Маленьку таку, маленьку. Але довгу.

Що ж, будьмо. За розквiт гiмназiй.

* * *

Коли замерзають гiмназii – сумно всiм. Здаеться, хилиться до смутку все мiсто. Аж страшно з того похилу – не дай Бог, упаде, стражденне, то розсиплеться ж на друзки серед затвердлих морозiв.

Йому б, мiсту, радощi в пригоршню, аби не хилилося. Тiльки хто зродить ii, жадану. Хто, окрiм гiмназистiв.

Їм труба за церкву, вода – за iкону; бо з них народжуеться новий свiт – незапланованi канiкули.