Ключник світів

Пiд'iхав потяг метро. Почався безладний рух пасажирiв на вхiд та вихiд, хтось випадково зачепив Дарину. Вона похитнулась i мало не впала набiк. Їi утримала за плече мiцна чоловiча рука. Дарина подивилась на свого рятiвника. Блакитнi очi, обрамленi густим вiялом чорних вiй, уважно дивилися на неi. Дарина злегка посмiхнулася, подякувала блакитноокого рятiвника i вiдiйшла убiк. В головi стояв туман, в шлунку штормило. Вона сiла в наступний поiзд, доiхала до станцii «Поштова площа», звiдки побiгла до свого автомобiля.

В першi секунди Дарина вирiшила поiхати до батька в вiддiлення, але, через хвилину, вiдмовилася вiд iдеi турбувати його iнформацiею з газети. А якщо знайдене на набережнiй тiло не мае вiдношення до вiдiрваноi руки? До того ж батько, швидше за все, в курсi вбивства дiвчини. Вiн же полковник полiцii. Дарина вирiшила заспокоiтися, навести лад в думках, а пiсля серйозно поговорити з батьком. Вона завела мотор i розгорнула автомобiль в бiк свого будинку.

У Св’ятопятова так само, як i у доньки, голова йшла обертом.

Його ранок зовсiм не заладився. Вiн сидiв у своему кабiнетi дуже злий пiсля дзвiнка Дарини. Полковник встиг зробити кiлька гнiвних розпоряджень i тепер нервово курив цигарку. До кабiнету зайшов Ларкiн.

– Ларкiн! – закричав Св’ятопятов на молодого полiцейського. – Я тобi що наказав робити на мiсцi злочину? А? Стежити за телевiзiйниками! А ти що?

Хлопець аж присiв, так злякався.

– Так я ета… – почав було Ларкiн.

– Ета, вiн! – не дав закiнчити молодому служителю закону Св’ятопятов.

 – Ось тiльки i знаеш, як до Валерii Анатолiiвни залицятись, а простий наказ виконати не можеш! Як так вийшло, що цi п'яницi на чолi з Фрекен Бок зняли матерiал на мiсцi злочину!? А?

Полковник зробив паузу. Занадто важко йому було кричати без зупинки.

– Засранець! Ось ти хто! – пiдсумував Св’ятопятов. – Геть з очей моiх!

– Так ета… – знову щось хотiв сказати Ларкiн.

– Геть я сказав! – перервав його полковник.

Коли Ларкiн залишив кабiнет Св’ятопятова, полковник смачно затягнувся цигаркою, закашлявся, скривився i, загасивши недокурок, вiдкинувся на спинку стiльця.

Вiн дуже любив всiх спiвробiтникiв свого вiддiлення. Багато що спускав з рук, але тiльки якщо це не стосувалося дисциплiни або якостi роботи. Полковник замислився: «Як же бути з Ларкiним?» Молодий полiцейський не виконав наказ. Тепер через це вiдбудуться неприемностi. Але, з iншого боку, шкода хлопця. Тiльки почав свою роботу у вiддiленнi.