Ключник світів

В один чарiвний день вона зiбрала речi i пiшла, а через деякий час подала на розлучення. Олександр Миколайович не вiдразу усвiдомив, що означае залишитися без сiм'i, а коли став розсудливим, було вже пiзно. Колишня дружина знову вийшла замiж. З того моменту Св’ятопятов вирiшив присвятити свое життя доньцi. Полковник бiльше не одружився i не завiв дiтей. Дариночка стала единою жiнкою в свiтi, яку вiн плекав. Всiздобутi звання заради того, щоб отримати зв'язки i хорошу платню. В результатi донька забезпечена всiм: елiтний европейський унiверситет, квартира в престижному районi, якiсна марка автомобiля.

Такий насичений подiями спосiб життя залишив свiй вiдбиток на зовнiшностi Олександра Миколайовича. У своi п'ятдесят рокiв вiн заробив повноту, частково облисiв, а без окулярiв погано бачив, хоча i вiдмовлявся носити iх на людях.

– Як вам, Дмитро Родимович, пропозицiя, щоб зiбратися на нейтральнiй територii i обговорити цю вiдiрвану руку? Посидимо, горiлочки вип'емо. Курочку гриль купимо, а? А то, якось давно не траплялося у нас з вами посиденьок, – запропонував Св’ятопятов своему друговi.

Дмитро Родимович посмiхнувся, вiн не був любителем випити, але пiд гарну закуску та iз старим другом, чому б i нi.

– А я i не вiдмовлюся, – вiдповiв судмедексперт на запрошення. – Тiльки ось зроблю роботу, проведу розтин i вiдразу до вас з результатами.

– Тiльки не затягуй, а то горiлка охолоне, – тихо мовив полковник.

– Та не затягну, ще весь день попереду, – закiнчив розмову Дмитро Родимович.

Вiн потиснув Св’ятопятову руку, а пiсля дав розпорядження своiм молодшим помiчникам запакувати вiдiрвану частину тiла в мiшок i вiднести в «труповозку».

Олександр Миколайович подивився на годинник. Дiйсно, тiльки сьома ранку, а ясно як опiвднi. Ось вона – справжня весна. Першi теплi днi, коли пiсля довгоi сiроi зими починаеться просвiтлення. Коли похмурi снiговi хмари мiняються мiсцями з нiжно блакитним прозорим небом. Небом, яке вiдпочило за зиму i тепер надихае своею свiжiстю.

Сонце ще не з'явилося над висотними будинками, але вже освiтило все навколо.

Св’ятопятов набрав повнi легенi теплого повiтря. Приемний настрiй заповнив тiло. Вiн озирнувся навколо. Спiвробiтники правоохоронних органiв згорталися. До Олександра Миколайовича пiдiйшла дiвчина-слiдчий.

– Олександр Миколайович, ми перевiрили околицi. Крiм вiдiрваноi руки бiльше нiчого не знайшли. Проте, до ранку понедiлка я пiдготую перший звiт про виконану роботу.