Зодчий із пекла

Рiзниця в цiнi здалася незначною. Звiсно, вiн не збирався отак вiдразу розтринькувати останню копiйку, але вирiшив виiхати звiдси якомога скорiше. Якщо навiть не буде вiльних мiсць, завжди можна домовитися з водiем.

Але стояв вiн вже пiвгодини, а мiкроавтобуса й видко не було. Натомiсть, натужно пихкаючи мотором, пiд’iхав старенький «ПАЗик», i в нього, трошки попхавшись i посперечавшись для годиться, мирно всiлися сiльськi дядьки й тiтки зi своiми незмiнними торбами та вiдрами. Дверцята зi скрипом стулилися, й вони швидко рушили чи то в Пронозiвку, чи в Калатозiвку – туди, де на них чекають рiднi домочадцi та теплi кiмнати, де вони будуть господарями життя, а не надокучливими пасажирами, як на цьому Богом забутому вокзальчику.

Маленькi курцi також подалися додому. Стало зовсiм пусто.

І безжальний цвях, який вiн носив у серцi останнi роки, знову почав пекти. Як завжди, коли на душi порожньо, темно, самотньо… Коли ось так насуваеться похмурий вечiр. Вiтер. Хмари.

Коли вiн, остаточно змерзнувши, вирiшив-таки податися до злиденного «Версалю», на станцiйне подвiр’я несподiвано влетiв яскраво-фiолетовий мiкроавтобус. Загальмував збоку, наче не хотiв мати з цiею безглуздою автостанцiею нiчого спiльного.

М’яко чмокнули дверцята, й до туалету повагом посунули кiлька гарно вбраних пасажирiв.

Половина мiсць виявилася незайнятими, тому пузатий водiй одразу погодився взяти Бориса, хоча й зиркнув на нього недоброзичливим оком та зажадав грошi наперед.

Вiн, стоячи на морозi й хуртовинi, люто длубався в кишенях, шукаючи гаманця. Сердито тицьнув грошi в долоню шоферовi. Довго струшував з одягу та черевикiв снiг i нарештi пройшов у кiнець салону, де диванчиком з’едналися чотири сидiння. Поставив бiля нiг майже порожню сумку.

Ідилiя. Нарештi. За вiкнами нiчого не видно. Щiльне скло надiйно вiдгороджуе вiд засипаного снiгом осоружного мiстечка. Попереду, пiд низькою стелею, мерехтить зiрочками екран маленького дорожнього телевiзора.

Куточок затишноi Європи у майже сибiрськiй холоднечi провiнцiйноi глушини.

Один за одним повертаються до автобуса пасажири. Попереду, нагородивши нового попутника прокурорським поглядом, вмостилася дебела панi в довгiй натуральнiй шубi. На ii високу чорну зачiску пiшло фарби та лаку для волосся по пiвкiла, не менше.