Колекцiя пристрастей, або Пригоди молодої українки

Його батьки працювали разом iз моiми i час вiд часу заходили до нас у гостi, а одного разу ми навiть улiтку поiхали разом вiдпочивати. Як тодi було модно, в пансiонат поблизу Одеси, на власних автомобiлях. Усю дорогу Толя намагався зацiкавити мене то грою в шахи, то шашками, то розмовою про книжки. Але нас iз ним обох так нудило, що батькам доводилося зупинятися щопiвгодини, аби мами виводили нас по черзi на свiже повiтря, де кожне з нас старанно вибльовувало рештки снiданку, щоб потiм сiсти назад до машини i знову завбачливо стиснути в кулацi полiетиленову торбинку на випадок, якщо вчасно зупинитися не вдасться.

Напевно, через цi незручностi нам так i не вдалося знайти спiльноi мови i протягом усього наступного вiдпочинку дружба наша так i не змiцнiла. Щоправда, Толя час вiд часу намагався запропонувати менi зiграти на територii пансiонату у прокатний бадмiнтон, але менi чомусь постiйно пригадувалися подробицi нашоi спiльноi подорожi i те, як Толя одного разу мало не вимастив менi шорти, ледь устигнувши вискочити з машини iз уже переповненим полiетиленовим мiшечком у руках, тож я переважно вiдмовлялася.

Крiм того, менi дуже не подобалися труси в жовтий горошок, якi Толина мама одягала на нього замiсть плавок, i Толин живiт, який округло нависав над трусами в жовтий горошок. А ще менi постiйно ставили Толю в приклад, щойно ми переступали порiг iдальнi.

– Дивися, – починала i закiнчувала моя мама кожну з процедур споживання iжi, – Толя вже все з'iв, а ти ще думаеш над тарiлкою.

Я навiть не намагалася дорiвнятися до Толi, який у 30-градусну спеку з виразом неймовiрного блаженства на обличчi поглинав двi порцii холодних макаронiв, запивав iх теплим киселем iз сушених грушок, а потiм iшов на пляж i заiдав це все ще чотирма порцiями хлiба з маслом, який давали на снiданок до чаю.

Одним словом, жодноi симпатii Толя в мене не викликав, навiть незважаючи на повну вiдсутнiсть у пансiонатi iнших дiтей нашого з ним вiку.

Коли менi ставало зовсiм нудно, я не здавалася, i замiсть того, щоб iти до Толi, починала перечитувати прихоплений батьками з дому журнал «Наука и жизнь». Іншоi лiтератури мама не взяла свiдомо, аби я «не псувала очi». Лiкар-окулiст порадила зробити менi паузу в читаннi, щоб не довелося носити окуляри.