Сліпучі катастрофи. Пентадрама жінки

І назвала б композицiю «Мрiючи про весну» або «В очiкуваннi весни»», – подумала Євгенiя i знехотя вiдсунула на край стола засушенi будяки й чебрець…

Адась не схвалював ii захоплення «мумiями» i називав усi ii композицii «мементо морi», тому що не любив пам’ятати про смерть, сахався всього, що в’януло й опадало. Вiн уже давно пiдфарбовував свою, вже не буйну, чуприну, двiчi на рiк обстежувався в кращих лiкарiв столицi, щопонедiлка вiдвiдував фiтнес-салон, щосереди ходив на плавання, не палив, не зловживав спиртним.

Вiдтак виглядав як американець з солiдним рахунком, котрий сподiваеться жити до ста рокiв.

Євгенiя донедавна не вельми журилася своiм здоров’ям, дбала хiба що про зовнiшнiй вигляд, щоб подобатися Адасевi, бо колись iй бракувало часу, а тепер… можливо, й справдi спалаху почувань…

Учинивши тiсто для пончикiв, вона вибрала з двох лiлей крупнiшу, величнiшу, з двома пуп’янками, й згадала слова Андрiяни: «Засушена квiтка – це жiнка пiслi сорокiвки». А що е найдорожчим для такоi жiнки? Авжеж, душевний спокiй.

Отже, рамка мае бути овальною.

Принесла зi свого кабiнетика, який вона називала майстернею, а чоловiк «пантеоном» (бо на всiх стiнах висiли ii композицii) полотно в овальнiй коричневiй рамцi й поклала на нього лiлею. Подумала, що пелюстки ii скидаються на папiрус i вже нiчого не вiдчувають, нiчого не пам’ятають, окрiм, можливо, жорстокоi руки, що пiдтяла ii, та двiйко «дiток», котрi також нiчого не вiдчувають i не сподiваються нi метелика, нi бедрика.

Проте вийняла з рамки екзотичного красеня й поклала його на лiлею. Обвела чудну пару калиною (вгорi), горобиною (внизу), стьожками дикого винограду (такого багряного, що страшно було дiткнутися до нього) – й застогнала вiд розчарування: чуда не сталося! Навпаки, нещасна лiлея загубилася серед цього рiзнобарв’я i наче померла вдруге, а метелик, що мав розбудити ii, добрав фiолету i виглядав живiшим за живого!

– Це не спалах кохання, а похорони Бiлоснiжки, яку оплакують гноми, – прошепотiла Євгенiя, i iй захотiлося якнайшвидше винести благородну «мумiю» з барвистого кола, врятувати ii, вже впокорену, впокоену, вiд наруги метелика, який не своею волею припав до неi.

Аж тут веселенько кукурiкнув телефон. Адась.

– Женчику, я повернуся через години двi-три. З другом. Вiн обожнюе пончики. Я також! Приготуй нам пару десяткiв. Цiлую! – випалив скоромовкою i вимкнувся.

«Що з ним? – здивувалася Євгенiя. – Голос втомлений i наче переляканий.