Гроші. Ч 1. Сизий світанок

Коли Саша вискочила до води i радiсно озирнулася, то не повiрила в свою вдачу: «Невже пощастило? Невже вислизнула прямо з рук?!» – Навiть егерi кудись подiвалися, можливо, вирiшили, що достатньо набiгалися, i пiшли собi до своiх кабанiв та оленiв. Але зрадiла вона зарано: свiтло фар ослiпило очi – два джипи мчали прямо до неi. Іншого вибору Саша не мала й увiйшла в рiчку. Хвилею накотив неприемний запах болота, але для кiнця серпня вода виявилася ще досить теплою. Саша зробила кiлька крокiв по пiщаному дну, а потiм, вiдштовхнувшись, легко попливла.

Інший берег вона бачила дуже добре, пливла, орiентуючись на дерево, що самотньо там стирчало. За хвилину Саша вже вилазила на пiсок, i важко дихаючи, обтрушувала коротку джинсову спiдницю. На березi метушилися люди, на неi свiтили фарами джипiв, вiдчайдушно брутально лаялися.

– Ну, що спiймали облазня?! – вiддихавшись, голосно закричала у вiдповiдь вона. – Спiймали?

Саша стояла, притулившись спиною до дерева, слухала, як бринить над водою ii захриплий вiд бiгу i прохолодноi води голос, i неймовiрна радiсть накочувалася на серце.

Раптом серед всього цього галасу вона почула характернi сплески води. Придивившись, побачила, що два ii супутники-егерi йдуть прямо до неi. «Якi впертi, однак, цi люди, – подумала Саша. – Наче тi кабани, за якими вони доглядають i яких регулярно вiдправляють на забiй пiд рушницю Хазяiна i його подiльникiв… Не варто, напевне, далi гратися з долею, час покинути це мiсце.

До наступного разу, звiсно!» – Вона розвернулася i… раптом iз жахом зрозумiла, що знаходиться на островi.

На маленькому острiвцi, що незрозумiло яким чином застряг прямо посеред цiеi невеличкоi рiчки разом iз самотнiм деревом, наче якийсь гiгантський малюк зробив тут пасочку й увiткнув, тiшачи маму, в неi гiлочку. Саша озирнулася, бо тепер не можна втрачати часу – до протилежного берега вiдстань не критична, треба тiкати… Але i на iншому березi вже виблиснули фари, почувся звук двигуна, суворi голоси людей – i тепер Саша стояла прямо в перехрестi потужного свiтла автомобiльних фар iз обох берегiв, в оточеннi охорони Заповiдника i «беркутiв».

Їi янголи-провiдники егерi якраз допливли до острiвця, але мiсця там вистачало лише на одну людину, тому обидва трохи вiдступили назад, та так i стали, по груди у водi, пiднявши руки разом iз рацiями догори, наче голосували за якесь важливе рiшення на зборах.