Гроші. Ч 1. Сизий світанок

Хазяiн набрав по мобiльному сина:

– Ти коли зможеш заiхати? Лiтак о шостiй сiдае? Чекатиму! – поклав слухавку в кишеню i рушив до Хонки. (А коли йшов, з посмiшкою згадав, як заклякли вiд здивування i народнi депутати, i суддi, i члени Центральноi виборчоi комiсii, коли вiн пiд час iнавгурацii, замiсть повернути посвiдчення президента, засунув документ у внутрiшню кишеню.)

6

На роботу в перший день пiсля вiдпустки Саша прийшла у футболцi з оригiнальним принтом: трафарет Хазяiна з червоною крапкою посеред лоба.

Автори трафарету – два зовсiм молодi хлопця – отримали за цей малюнок по кiлька рокiв в’язницi, тож Саша вирiшила, що треба iх якось пiдтримати, хоча б таким чином. Олексiй Петрович, начальник юридичноi контори «Коротенко i К», спочатку не звернув уваги на ii зовнiшнiй вигляд – насправдi вони мали купу роботи, але потiм, очевидно, за пiдказкою секретарки Олени Янiвни, яка не дуже любила Сашу, зняв окуляри i нарештi покликав на розмову.

– Сашо, – сказав, як завжди, розважливо.

 – Ти ж знаеш, я цього… – Начальник мляво помахав у бiк трафарету Хазяiна рукою, – урку сам терпiти не можу. Але ми на роботi, тож, будь ласка…

– Не можна на роботi так ходити? – уточнила Саша.

– Ну, по-перше, незалежно вiд малюнкiв на футболцi, у нас iснуе певний дрес-код. Вiн досить демократичний, як на мене, тож варто його дотримуватися. Маемо солiдних клiентiв… ну, ти сама розумiеш…

– Так, ясно, – Саша кивнула головою.

 – А от…

– …але справа не тiльки в роботi. Я дуже, чисто по-товариськи, не рекомендую тобi носити цю футболку деiнде.

– Чому? – здивувалася Саша.

– Задля безпеки, – Олексiй Петрович постукав пальцями по дереву стола. – Повiр менi, часи йдуть вельми скрутнi. В столицi тепер наймоднiшi – автомобiльнi номери з Донецькоi областi.

– Ви щось знаете? – запитала Саша. Олексiй Петрович, зважаючи на перелiк клiентiв, з якими вiн мав справу, завжди щось знав.

– Ти про що?

– Ну… Про краiну.

Про те, що станеться?

– Не турбуйся, тебе це не обходить, – посмiхнувся керiвник. – Просто знiми футболку… ха! – ляпнув себе долонею по лобi. – Я мав на увазi – не ходи в нiй, а не «знiми футболку»!

Саша засмiялася. Пiдсвiдомiсть, ясна рiч! Пiсля повернення з вiдпустки виглядала вона дiйсно неймовiрно привабливо, кожна клiтиночка ii тiла дихала свободою i здоров’ям, хоча сказати, що вона красива, навряд чи було можна.