Циганка за мільйон

За планом Тасарла повинна була вiдкинути всю ненависть i лють до цього чоловiка й спробувати покохати його. Звiсно це занадто небезпечно, але циганка готова була ризикнути власним серцем за для рятування невинних життiв. Страшно уявити, що з нею станеться, якщо цей план не спрацюе. Хоча що тут уявляти? Тасарла й так розумiла, якщо Петро не прийме ii дар вона перетвориться на його жiночу копiю. Й будуть вони жити довго й нещасно, але в окремих своiх льодових королiвствах.

Роздiл 4

Опинившись у будинку, який тепер був його по праву, Петро одразу ж вiдчув себе господарем.

Це важко пояснити, але чоловiку здавалося, що вiн i дiйсно нарештi опинився вдома.

Правда дещо все ж таки збивало з пантелику. Шушков не звик до того, щоб у його оселi метушилася така кiлькiсть незнайомих людей. Звiсно при появi нового господаря вони розбiглися по рiзним кутам, але ж не пiшли геть.

Петро вирiшив, що подумае про це потiм, а поки що прийнявся розглядати перший поверх своеi новоi домiвки.

А тут було на що подивитися! Дiм барона виявився доглянутим, хоча рiзала око зайва помпезнiсть, але з цим легко впоратися: прибрати зайвi речi та зробити перестановку на свiй смак.

Петро зайшов у першу лiпшу кiмнату. Нею виявилася велика зала. Складалося враження, що ще вчора тут давали бали. Пiдлога була повнiстю застелена бардовим сучасним килимом, на стелi висiла великих розмiрiв люстра. Їi прозорi частинки вiдбивали свiтло й здавалося, що зроблена вона не зi скла, а зi справжнiх дiамантiв.

Давно вже вiн не бачив нiчого схожого, адже у себе вдома ще рокiв вiсiм тому зробив сучасний ремонт й замiнив люстри на вбудованi у стелю яскравi лiхтарики. Проте тут люстра виглядала доречно.

Наступними в поле його зору потрапили мiднi вази, що виявилися вiдполiрованими до блиску. А в них стояли рожевi та бiлi польовi квiти. Чомусь Петру здалося, що цi букети були зiбранi з любов’ю саме нею, онукою барона.

Далi чоловiк перевiв погляд на стiни. Шпалери тут виявилися саме такими, якими повиннi бути у циган: блiдо-рожева основа з помiтним мерехтiнням затьмарилася великими яскравими бутонами неiснуючих в природi квiтiв.

– Я дивлюсь, ви чимось здивованi, – зненацька пролунало позаду.

Петро повернувся. У дверях власною персоною стояв Роман Карачай.

– Дiм мене приемно вразив, – вирiшив пiдтримати бесiду новий господар.