Купіть книгу – вона смішна

Нам жарт дуже сподобався, ось ми i розвинули його!» Дядько, який дiйсно забував майже всi своi вибрики хворого розуму вже наступного дня, незмiнно всмiхався в таких випадках, злегка пiджартовував iз послiдовникiв, якi оточували його, вiд чого останнi починали почуватися генетично змiненими продуктами, i потiм обдаровував iх черговими порцiями нового компосту i до кiнця вечора нiжився пiд покровом древа вибуялого жарту, кинутого ним у благодатний грунт, пiд побожнi трелi мiсцевих мешканцiв.

Один iз шанувальникiв дядькового таланту, який умiв говорити, читати i записувати своi дрiбнi гадки в iще бiльш дрiбний блокнотик великими лiтерами й через те iменував себе письменником, довго пропонував Дядьковi написати книгу, ну або хоча б дозволити йому записувати дядьковi жарти та використовувати iх у своiй книзi.

Зробити це без дядькового дозволу прибiчник не наважувався, оскiльки це загрожувало вiдлученням вiд церкви шанувальникiв таланту Великого Смiшного. Але Дядько завжди вiдмахувався вiд його пропозицiй, нiби вiником од мух: «Це буденно, нерозумно i нецiкаво».

– А якщо вашi жарти раптом використовуватиме хтось iнший? Якщо вiн напише книгу i заробить купу грошей? – не вгамовувався писака.

– Ну заробить i чорт з ним! Пiдхопить вiн кiлька моiх жартiв i носитиметься з ними, як убогий з цукеркою, що з того? Цукерку вiн свою з’iсть, грошi мають властивiсть закiнчуватись, а мiй гумор завжди зi мною! – У цьому мiсцi вiн зазвичай ляскав себе по неосяжному животу, i всiм вiдразу ставало зрозумiло, де у Дядька живе його колекцiя смiху i що вистачить ii ще надовго.

 – Вiн пiдхопить кiлька вуглинок бiля мого багаття i грiеться ними все життя, вони охолонуть, а нових йому взяти буде нiде. А я як дiючий вулкан, що обдаровуе навколишнiх вiчним вогнем, лавою i посипае iх голови попелом. – Потiм Дядько зазвичай починав гиготiти демонiчним реготом, ви не звертайте уваги, в генiiв часто не всi вдома, а хто вдома, тi звичайно голодують. Родина Дядька не виняток, – якби вiн займався ii прохарчуванням i проживанням, то цей осередок суспiльства був би вже давно i надiйно закопаний на глибинi шести футiв у дерев’яних скриньках.

Життезабезпеченням у дядьковiй родинi займалась, як i в бiльшостi сiмей, його дружина – тiтонька Джинджер. Вона мала невеликий, але достатньо успiшний магазинчик, який годував не тiльки ii, Дядька, все iхне потомство, але ще з десяток дрiбноспорiднених дармоiдiв, включаючи мене самого.

Сам Дядько за свое життя змiнив близько мiльйона професiй.