Купіть книгу – вона смішна

Так от Джеббс, цей покидьок-iлюзiонiст, iз задатками харизми та даром переконання неповноцiнних особистостей, морем iдей i безмежною вiрою в iх досконалiсть, затягнув нас у цю дiру, в якiй, у зв’язку iз заходом сонця ми перестали потiти й почали смердiти, а незабаром почнемо i мерзнути. Нi, не можу сказати, що поiхати в Африку – це була сильно погана iдея, на думку Джеббса, у нього взагалi не бувае поганих iдей, бувае тiльки неправильне iх утiлення в життя не здатними нi на що пiдлеглими – це вiн нас iз Джимом мае на увазi.

Пiдлеглi, васали, падавани, я б запропонував йому називати нас рабами, позаяк уже ми на Чорному континентi. Вирушити сюди шукати стародавнi мiста – це було навiть якось науково-популярним, корисним для всiеi цивiлiзацii, чи що… Хоча попередня агонiя розуму Джеббса була не менш привабливою – постачання айсбергiв вдячним жителям Сахари! Га, який розмах? Взявши в Бристолi покататися на двi години маленьку риболовецьку шхуну, ми рвонули на нiй до пiвнiчних широт. Зiзнатися, менi це спочатку навiть сподобалося, бо тримiсячне тягання мiшкiв у порту i менi, i моiй спинi вже вкрай набридло, i я з радiстю погодився на невелику морську прогулянку. Джим, як завжди, був зi мною, тому що йому було, за великим рахунком, однаково, чим займатися. Джеббс до цього мiшки природно не тягав, вiн тягав припаси, мазут i взагалi все, що погано лежить, i нам iз Джимом постiйно доводилося за нього платити своiми боками. Але зате тепер ми вийшли в море з повним набором усiх необхiдних у далекому плаваннi речей, а саме: шезлонгами для дiтей не старших восьми рокiв, ключками для гольфу, мексиканськими сомбреро рiзних розмiрiв, моделей i забарвлень, – а також шкурок тушканчикiв, якi потребують додаткового просушування та чищення, що сигналiзують постiйно про це жахливим запахом iз трюму. А головне, у нас була гарпунна гармата i лебiдка, коротше, все необхiдне для тривалоi подорожi та дружного лову табунiв айсбергiв. Не знаю, де i який прилад вдалося поцупити Джеббсу, але тiльки вночi береговою охороною ми були розпiзнанi як ракетний крейсер «Хорнет», що прямуе в Атлантику в дуже важливiй справi. Коли б невдаха, що володiв до цього балiею пiд назвою «Полярна Сирена», на якiй ми тепер розтинали темнi жовтневi хвилi, мiг знати про те, що його посудину назвуть крейсером, то, можливо, його горе вiд втрати своеi улюбленицi хоч трохи, але зменшилося б у розмiрах.

Море… Не те щоб я не любив море, скорiше за все море не дуже любило мене. Не знаю навiть за що.