Купіть книгу – вона смішна

З малого малечку я щонедiлi ходив iз тiтонькою в баптистську церкву (Дядько з нами, природно, не ходив – за словами тiтки, вiн готувався горiти у вiчному пеклi й тому збирав сили та жир на диванi). Замiсть казок менi читали житiе апостолiв, замiсть вiршикiв я заучував псалми, але особливо менi подобався хоровий спiв, а зараз нiчого з цього не можу згадати, жодного рядка. Але зате одного разу кинута Дядьком фраза про те, що Бiблiя – книга, яку найбiльше крадуть у свiтi, засiла в менi назавжди…

Моi думки вже бiля самоi хвiртки обiрвав пострiл – татусь Джима знайшов усе-таки додатковi патрони та перестав стрiляти в повiтря, бо листя на голову в травнi не опадае, а якщо й опадае, то не разом iз гiлками.

У цьому мiсцi я вже пошкодував, що сьогоднi немае вдома рядового Джонсона, який би змiг своiм широким задом прикрити наш вiдхiд. Тому нам iз Джимом довелося рятуватися банальною втечею, але все ж таки я встиг крикнути йому та всiм присутнiм глядачам: «Ми не тiкаемо – ми стартуемо!»

Стартонули ми досить хвацько i за два роки об’iхали половину Штатiв, а за другi два – майже всю Європу.

До речi, коли вперше нелегально перетинали кордон, один хлопець, колишнiй кубинець, що прилаштував нас фiктивними партнерами з танцiв на круiзний лайнер, який вiдпливав у Старий Свiт, сказав, що вперше бачить двох iдiотiв, якi намагаються нелегально залишити Америку, а не навпаки. На це я вiдповiв, що це початок нового чотиривiкового циклу мiграцii у зворотний бiк, що ми першi, але скоро за нами попруть, i йому треба бути напоготовi.

Щоб описати всi нашi лихi та добрi пригоди, то треба писати окрему книгу, а я i цiй ледве даю раду, так що як-небудь iншим разом.

І тiльки одного разу в один iз найбiльш кепських моментiв нашоi важкоi подорожi, коли хотiлося кинути все i повернутися до тiтчиних пирогiв, Джим запитав мене, тiльки раз: «Не шкодуеш?» На що я, хто прокляв до цього моменту вже не один раз усе на свiтi, включаючи Джима, а особливо самого себе i цi важезнi мокрi мiшки, змiг, витримавши паузу, вiдповiсти з гiднiстю i ще бiльш коротко, нiж вiн: «Нi».

Роздiл п’ятий

Знову повертаемося до Африки, де приблизно в центральнiй ii частинi, якось раз поза графiком… ми попоiли, випили, покурили i почали рахувати зiрки поспiль, а точнiше деякi з них, якi за трагiчним збiгом обставин виявилися зрештою планетами.

– А цiкаво, скiльки iх там? – романтично запитала Єлен, класично при цьому обнявши руками зiгнутi в колiнах ноги.