Купіть книгу – вона смішна

Я не люблю таких людей, i незнайомець був саме такий, а про його посмiшку я вам уже казав. Вiн починав мене вже конкретно дратувати, i мене понесло:

– Правильно! Чого розмiнюватися на дрiбницi! Один, два – це не масштаб. Треба щоб багато i не закiнчувалося.

– Треба конкретнiше, – попросив уточнень бухгалтер у балахонi.

– Конкретнiше? Поле! Так, поле. Вiд краю до краю, – i я помахав рiзним частинам горизонту.

Балахон уважно подивився в позначенi сторони, темрява в яких була абсолютно iдентичною.

– Тобто приблизно вiсiм тисяч гектарiв? Поле? І щоб рiс на ньому Cа5nnabis?

– Так, так, – не вгамовувався Божевiльний Бiлл. – Щоб росло i нiколи не закiнчувалось.

– Добре. А ти? – незнайомець звернувся до Джима, але той був десь у районi туманностi Андромеди i нiяк не вiдреагував. Зате вiдреагував герой-коханець i любитель нью-йоркських черниць, Джеббс.

– Поле – це все дурниця. Один рок-фестиваль скурить його менше нiж за тиждень. А ось камiнчики, брюлики – це вже назавжди!

Мабуть, iсторiя з професором i його не зовсiм вдалою та зовсiм не науковою експедицiею не тiльки не охолодила розум певних верств нашого суспiльства, а навпаки, викликала його запалення у деякоi частини iндивiдiв.

– Невже? – чаювальним тоном вiдповiв незнайомець. – Ну – i скiльки вам потрiбно цих самих камiнчикiв? Адже йдеться про дiаманти, наскiльки я розумiю, чи все-таки ви задовольнитесь i алмазами?

«Передайте менi вершки, мiсiс Хадсон», – був готовий почути я наступною пропозицiею, але я почув: «Алмазнi копальнi царя Соломона!» Це була Ельза, вона почала гратися в слова-синонiми i смiялася сама з собою.

– Та чи не однаково! – теж почав смiятися Джеббс.

– Вам – можливо, а менi треба знати точно.

– Ок. Нехай будуть дiаманти.

– Дiаманти – кращi друзi дiвчини! – Ельза почала танцювати i продовжила набирати очки в свою гру з одним учасником.

– Нi, нi, все-таки краще алмази! Так, алмази! – Джеббс квапився перекомпостувати свое бажання, наче був упевнений у його виконаннi.

– Ок. Скiльки? – незнайомець явно був готовий торгуватися.

– Поле, звичайно, менi не треба… посипати до горизонту – боюся пом’яти сходи, – Джеббс засмiявся своему, як завжди, iскрометному жарту i, як завжди, на самотi – по його каналу транслювалася гумористична передача.

Вiн, як завжди, в таких ключових точках ухвалення рiшень свого життя, скинув погляд угору.