Купіть книгу – вона смішна

Втiм, так я чинив i з iншими, тi, у свою чергу, зi мною i з iншими iншими, тi – зi своiми iншими, коротше, по колу брехало все людство, майже всi на благо, деякi по дрiбницях i для справи. Джиммi це не подобалось, я звик, а статистика повiльно й акуратно вивела число п’ятдесят.

– Важко, важко… – бурмотiв собi пiд нiс наш неадекватний новий знайомець. – Можу запропонувати…

– Тост! – вистрiлила зi свого мiсця Ельза, думаючи, що настав конкурс в «угадай слово».

– Компромiс. Я правильно сказав це слово, – володар запорошеного балахона обвiв нас поглядом.

Я такого слова теж до цього не знав, але сподiваюся, що тут написав його правильно. Пiсля всiх цих запитань i нових слiв ми всi вшiстьох нагадали менi росiйську передачу «What? Where? When?»[1 - «Що? Де? Коли?» – Переклад автора.]. Я бачив одного разу, як Джим дивився ii по кабельному – шестеро iдiотiв сидять у крiслах, крутять дзигу зi стрiлкою, а потiм довго сперечаються, кому лист!

– Так – компромiс, – незнайомець продовжував, по-моему, говорити вже сам iз собою.

 – Важко, точнiше неможливо виконати це бажання. Люди не хочуть, точнiше не готовi говорити тiльки правду. І нi ви, нi ми, нiхто не мае права iх неволити. Не можна примушувати робити що-небудь людей. Вони мусять захотiти робити це самi. Коли вони зрозумiють, що все залежить вiд них самих, тодi вони i правду говорити почнуть, i робити iншi правильнi речi та вчинки. Я обов’язково дочекаюся цього моменту. Вiн не може не настати. У чому тодi сенс усього цього? – Незнайомець красиво помахав руками в рiзнi боки – видно було, що вони в нього затерпли.

Пiсля його слiв Джиммi опустив погляд з небес на землю i дуже уважно подивився на незнайомця. Останнього почало вже трохи заносити, але пiд поглядом Джима вiн змiг опанувати себе.

– Але я зобов’язаний вам допомогти, – менi здалося, що при цих словах незнайомець навiть злегка вклонився Джиму. – Тому все, що в моiх силах, це зробити так, щоб нiхто не мiг брехати особисто тобi, Набii, – товаришу ставало все гiрше, i вiн уже починав заговорюватися.

Потiм незнайомець знову злегка вклонився, на цей раз уже точно Джиму, i зробив це бiльш зрозумiло, а не як ранiше: всi цi напiвкивки, напiвхитавицi, напiвпосмiшки, не зрозумiло кому. Джиммi, щоправда, теж пiдхопив цю заразу i невизначено кивнув-хитнув головою в бiк незнайомця. Збоку здавалося, що вiн на секунду заснув, а потiм вiдразу прокинувся.

– Хай буде так, – сказав Джим.