Записки вільного мандрівника

Просто стiна з сухостою, напевне його легше спалити, нiж крiзь нього пробиратись, але цього робити не можна. Адже в походах я намагаюсь як найменше завдавати шкоди навколишньому середовищу. Навiть маючи мачете було б важко адже зарослi настiльки густi, що замахнутись не було б можливостi. Але тут знайшли притулок сотнi маленьких тварин i пташок, це природний захист вiд хижакiв, особливо двоногих.

Вийшов на гарну дiлянку, високi пагорби, гарнi краевиди, трохи через монокль видно Луцьк. Попереду мае бути село Яловичi.

Через Стир газова труба, вiдмiтка на майбутне. Збоку вже переоранi поля, люди зiбрали урожай. Через кiлька метрiв звiдси у Стир з протилежного берега впадае рiчка Чорногузка.

Пройшов через перше село яке трапилось на моему шляху. Називаеться воно Яловичi. Маленьке, затишне поселення на березi Стиру. Бачив одну дуже цiкаву хату. Чомусь вона менi нагадала козацьку. Коли заходив у село побачив дещо що дуже мене вразило. Хата мазанка, але двоповерхова, стоiть на великiй кручi на березi рiчки, одним боком в притул до лiсу.

Бiля хати е вiтряк, який виробляе електроенергiю, але найбiльш мене вразили сонячнi батареi на даху. Людина не залежна, ii не цiкавлять цiни на нафту, курс евро, i хто президент. Поруч лiс де е ягоди гриби та дичина. З другого боку рiчка з рибою, а пiд самою хатою клаптик городу.

В Яловичах зустрiв дiдка, присiв до нього на лавку, поговорив з ним розпитав дорогу побажав йому здоров’я i пiшов далi.

О 15:30 пiдiйшов до Межирiччя. Перед входом у село з правого боку трохи поодаль вiд дороги розташований курган, напевно козацький, а може i Скiфський.

Перейшов через кавальчик-рiчечку по мiстку та iду далi.

Іду Межирiччям до села Пiдлiсцi, такi вiдчуття, що потрапив в козацькi краi. Козаки любили селитись в отакiй мiсцевостi. Бiля рiчок. Тут завжди була вода i було чим себе прогодувати. В рiчках була маса риби, а в навколишнiх плавнях було безлiч рiчкового птаства. Одним словом вони були незалежнi вiд наших вiнценосцiв. У них завжди була iжа та вода, а бiльше для щастя людинi майже нiчого i не треба.

Ну дуже гарнi краi. Пагорби, гайочки, кургани, рiчка. У селi багато закинутих будинкiв, проте тi, що залишились маленькi, охайнi, …як добре мандрувати. Над головою неймовiрно блакитне небо, час вiд часу по ньому пробiгають коники-хмаринки. Повiвае ледве вiдчутний вiтерець, трохи припарюе, можливо буде дощ. Проте це мне не лякае…

16:12 за Киiвським часом, я заходжу в село Пiдлiсцi.