Записки вільного мандрівника

Записки вiльного мандрiвника

Олександр Адилiн

До тридцяти рокiв автор книги, як i бiльшiсть людей ходив на роботу з 9 до 18. Проходив службу в армii та мiлiцii, працював начальником режимноi служби й технiчним директором, розвантажував вагони й ремонтував автомобiльнi колеса на шиномонтажi.Але в якийсь момент зрозумiв, що заробляння грошей, кар'ера, моднi речi й iншi атрибути сучасноi успiшноi людини не головне в життi. Тодi й згадалася давно забута дитяча любов до подорожей. Що з цього вийшло можна прочитати на сторiнках цiеi книги.

Записки вiльного мандрiвника

Олександр Адилiн

© Олександр Адилiн, 2018

ISBN 978-5-4493-4525-7

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

Перший похiд

Одного разу пiд час риболовлi на рiчцi Стир ми з напарником забрели далi, нiж зазвичай. До слова скажу, що ми рухались верх по течii, тобто в напрямку Хрiнникiв. Вiдiйшли ми вiд Луцька добрих п'ять кiлометрiв i перебуваючи на лонi природи у нас зародилась думка сходити в похiд вiд рiдного мiста Луцьк до Хрiнникiвського водосховища.

Вже не пам'ятаю хто сказав тi вирiшальнi слова, – «а давай пiдемо в похiд по руслу Стиру до Хрiнникiв», але вони прозвучали i це головне.

З цих слiв все розпочалось. Розпочався не просто похiд, а новий свiтогляд, нова життева фiлософiя, iнший пiдхiд до буденних проблем i iх вирiшення.

Була п'ятниця першого осiннього мiсяця. І хоча – це був кiнець вересня погода була лiтня, принаймнi в день. Вiд звичайного закiнчення робочого тижня, цей день вiдрiзнявся тим, що з самого ранку, хоч вiн i був робочий йшла шалена пiдготовка до походу.

Якщо зовсiм бути точним, то пiдготовка йшла цiлий тиждень, адже це був перший похiд. Потрiбно було все прорахувати, визначитись, що брати, скiльки брати, скласти маршрут. Для орiентування на мiсцевостi i прокладання маршруту я придбав топографiчну карту.

Отже, п'ятниця, всi речi зiбранi, продукти закупленi, маршрут прокладено. Вперед. Ми втiкаемо з роботи на пiвтори години ранiше.

Наш колега вивозить нас автомобiлем до точки вiдправлення. І ось ми вже бiля залiзничного мосту, вiд якого розпочинаеться наш похiд. Колега в останне запитуе чи ми не передумали iти… Ми не передумали!!!

Хотiв би зауважити, що дуже багато знайомих та колег по роботi не вiрили в нас, не вiрили, що пiдемо, ось так «на легке», без наметiв, спальникiв i таке iнше. А коли iм усiм стало зрозумiло, що ми налаштованi рiшуче, то не вiрили, що дiйдемо.