Антивірус

Кинджал зник, а поросла з тильноi сторони коротким темним волоссям долоня, що з’явилася знову, боляче, немов плоскогубцями, схопила дворецького за плече й висмикнула на свiтло.

– Цей начебто нiчого! – почув вiн чийсь голос зверху й обережно розплющив повiки. Просто перед очима вiн побачив ноги, укритi таким же темним волоссям. Ноги були в коротких, трохи вище кiсточок, чоботях. Далi тiло прикривала шкiра. Голову глюка Чипсет не роздивився – яскраве сонце слiпило очi.

– А мiй за голiвку тримаеться! – глузливо вiдповiв хтось iз-поза машини хрипким, немов застудженим голосом.

 – Чого ти за неi тримаешся? Чому там болiти? Там же кiстка! Га-га-га…

Чуеш, Ксиго, а вiн на ногах не стоiть! Що робити будемо?

– Та ткни списом… Ото клопiт! Коня йому свого вiддавати, чи що?

– Я потягну, – сказав Чипсет i не впiзнав свiй голос, переляканий i прохальний. Вiн справдi злякався, що невидимий спiврозмовник зараз ткне списом водiя i прикiнчить його: так, мимохiдь, щоб не мати мороки.

– І хочеться тобi… Ну, як хочеш, тiльки май на увазi: будеш нас затримувати, прикiнчимо обох, утямив?

– Так…

Чипсет звалив на спину водiя i натужно пiднявся.

Добре, що водiй був не дуже високий i худий, а то Чипсет просто не пiдвiвся б. А так було цiлком стерпно. Вiн побрiв за двома вершниками-степовиками. Позаду залишився курсор з дiрою в днищi, саме пiд заднiм пасажирським сидiнням. Лiворуч вiд курсора, у прим’ятiй травi, валялася трубка одноразовоi реактивноi рушницi.

«Нiчого собi! – здивувався Чипсет. – Звiдки в степовикiв така зброя?»

Дорога вивела на невисоку гiрку.

З неi вiдкривався чудовий краевид – мiсто, яке Чипсет покинув кiлька годин тому. Це була Глюкландiя.

Роздiл 6

Штурм

Усi монiтори на столi згасли, i нiякi заходи, що намагався вжити Хазяiн i Володар, не допомогли. Облишивши марнi зараз клавiатури, Великий Процесор схопив слухавку. На щастя, внутрiшнiй телефонний зв’язок працював.

– Начальник охорони слухае, мiй Володарю.

– Пiдняти весь гарнiзон по тривозi. Приготуватися до вiдбиття штурму.

Пiдняти всiх: хворих, вiдпускникiв, молодих – геть усiх! Не вiдстоiмо палац – потiм усе не матиме сенсу!

– Так, мiй Володарю. Гей, хто там? Тривога! – почувся його голос, який уже вiддалявся.

– Тату, але як же Макровiр одразу до палацу дiстався? Через усю краiну? І нiхто його не помiтив. Це ж зрада! Напевно, у палацi е зрадник.

– Інформо, зраду потiм шукатимемо. Маплато i ти, Інформо, ви маете розумiти, що становище безпорадне.