Антивірус

Ксига кiлька разiв сильно штовхнув Плая ногою по ребрах.

– Ти, щеня! – крiзь зуби процiдив Ксига. – Наступного разу приб'ю, зрозумiв?

Степовики схвально зашумiли.

– Правильно, Ксиго, вчи молодь, а то надмiру прудкими стали.

– Вас не запитав, що менi робити, – неприязно буркнув Ксига.

Усi притихли, немов не насмiлюючись суперечити. Степовик не оглядаючись пiшов до полонених. Плай, у якого вiд несправедливостi й приниження потекли сльози, мовчки пiдвiвся й загубився у юрбi, кидаючи час вiд часу на кривдника повний ненавистi погляд.

– Як тебе звуть, рабе? – повторив Ксига запитання.

Розсудливо вирiшивши не називати свое справжне iм'я, Чипсет вiдповiв:

– Мене звуть Сет.

– Сет? Дурне iм'я… Та чого можна чекати вiд такого дурня, як ти? Ги-ги… А цього недоумка? Гей, ти, хробак! Ти хто?

– Я не знаю. Вiн водила.

– Як? Водила? Ну, нехай буде Водила… Зараз я попрошу вiдьму, щоб вона його подивилася. Забери вас Чорний Човняр, ii послуги дорого коштують! А що робити? Хазяiновi треба пiклуватися про свое майно.

Хоча що ти можеш розумiти, Сете? Ти – раб, шматок свiжого м'яса… Сидiти тут i нiкуди не йти! – Оскiльки Чипсет нiчого не вiдповiв, Ксига перепитав: – Ти чув мене, рабе? Чи ти глухий?

Чипсет мовчки кивнув головою. Це не сподобалося Ксиговi. Вiн вихопив короткий захалявний нiж, точно такий, з яким на хвилину ранiше на нього нападав Плай, i приставив до пiдборiддя нового раба. Надавивши вiстрям на шкiру, вiн змусив Чипсета високо задерти голову.

– Менi завжди вiдповiдати: так, пане! Ти зрозумiв?

Ксига надавив сильнiше, i вiстря пробило шкiру.

По шиi Чипсета тоненьким струмком потекла кров.

– Так, пане, – неголосно крiзь зуби прошепотiв Чипсет.

– Отож… рабе… – Ксига накинув Чипсету на шию кiнський повiд i рушив за вiдьмою, витерши по дорозi нiж об шкiрянi штани й знову заховавши його за халяву чобота. Ішов вiн перевальцем, широко розставляючи ноги. Чипсет тужливим поглядом дивився йому вслiд.

Повернувся Ксига хвилин за десять, ведучи за собою стару, одягнену в дiрявi шкiри, жiнку.

Сиве, давно не мите волосся патлами вибивалося з-пiд недбало зав'язаноi хустки. Вiдьма спиралася на товстий нерiвний цiпок з чималою рогатиною на кiнцi, з якоi звисала невеличка торбинка. Їi очi, темнi й глибокi, поблискували з-пiд густих, навдивовижу чорних брiв, а над губами росли найсправжнiсiнькi вуса, такi ж темнi, як i брови. Вiд староi йшов неприемний затхлий запах, який не мiг перебити навiть сморiд степовикiв.