Антивірус

– Авжеж, тепер я зрозумiв, у кого ти вчився! Це ж треба! Смiттевi баки поставити просто пiд вiкнами! Я не кажу про протокол, але ж смердить! Якби таке ii Величнiсть Маплата побачила, ой, перепало б комусь! – Дроник навiть похитав головою, уявляючи, як перепало б тому придворному, який додумався б поставити смiттевi баки пiд вiкном палацу. – А Великий Процесор, той узагалi на цифру розклав би!

Сергiйко пiдiйшов до вiкна й подивився на смiттевi баки. Скiльки себе пам'ятав, вони стояли на крихiтнiй асфальтовiй площадцi, метрiв за десять вiд пiд'iзду.

Хлопчик навiть не замислювався, красиво це чи нi. Вiн звик до поганого запаху, який досить вiдчутно пiднiмався до вiкон у спекотнi лiтнi днi, i тому подумки погодився, що Дроник мае рацiю: який дурень iх отут поставив? Але вголос сказав зовсiм iнше.

– Ти не дуже задавайся! Подумаеш, смiттевi баки в нас не там стоять… Зате у вас немае… – Вiн на секунду запнувся, мiркуючи, чого ж може не бути в Заекраннi. Погляд його впав на комп'ютер. І справдi, якi в комп'ютерi можуть бути комп'ютери?

– Комп'ютерiв! – закiнчивши, вiн переможно подивився на Дроника.

Дроник навiть захлинувся вiд смiху, схопившись руками за живiт.

– Ну ти сказонув… – І вiдсмiявшись, додав: – Слухай, а ти не хочеш побувати в Заекраннi? Подивитися, як ми живемо?

– А можна? – iз подивом i сумнiвом запитав Сергiйко.

– Щиро кажучи, не дуже, але я тебе запрошую.

– Звiсно, хочу! Тiльки що я мамi скажу? Раптом вона не пустить? Хоча зараз канiкули… А ми Новий рiк не пропустимо?

– Ну, цього ти не бiйся! У нас час тече зовсiм по-iншому.

Ось ти можеш пробути у нас цiлий мiсяць, а у вас мине одна секунда.

– Як це? – здивувався Сергiйко.

Дроник труснув головою, i бубонцi знову мелодiйно дзвякнули.

– А я й сам до пуття не розумiю. Це Великого Процесора треба запитати. Вiн менi якось пояснював, та я не все зрозумiв.

– У нас за секунду мiльйон операцiй вiдбуваеться, а у вас усе повiльнiше… Чи операцiй менше… Коротше, захочеш – сам у нього спитаеш.

Ось. Ну то що? Ідеш?

Сергiйко замислився тiльки на одну мить. Побувати в Заекраннi? Про таке вiн не чув i не мрiяв! Хiба можна було не скористатися з такоi нагоди? Правда, треба було б, як годиться, спитати дозволу у батькiв, але вдома нiкого не було, а Дроник – вiн чекати не стане. І Сергiйко зважився.

– Гаразд, я тiльки мамi записку напишу.

Сергiйко знайшов на столi половинку чистого аркуша й великими лiтерами написав:

«Мамо, ти не хвилюйся.