Антивірус

Вiн захоплено працював вiдразу на всiх комп'ютерах, переiжджаючи на крiслi вiд одного монiтора до iншого, неголосно наспiвуючи при цьому щось легковажне:

І Заекрання менi сниться величезне,

І крутiсть моя справжня i кремезна…

Вiнду настрою та i спати вже пiду,

Та тiльки вiрус знову знищив нам вiнду…

А далi починався приспiв, який зовсiм не вписувався нi до якого протоколу:

Ах, вiрус, вiрус, вiрус, вiрусочок,

Вiддай менi вiнди хоча 6 шматочок,

А то ось мамця вся, напевно, обридалась,

На пам'ять нi шматочка не зосталось…

– А ось так? І ось так… – пiд носа бурмотiв мiж музичними вправами Великий Процесор.

Враз дверi рiзко вiдчинилися i в кабiнет вбiгла дiвчинка рокiв тринадцяти в потертих джинсах i барвистiй футболцi.

– Тату!.. – почала вона примхливим тоном, але не встигла закiнчити фразу, як за нею в кабiнет зайшла велична дама в розкiшнiй сукнi. На ii високiй зачiсцi виблискувала маленька корона, що трималася невiдомо як.

– Хазяiне i Володаре Заекрання… – церемонно почала вона, потiм махнула рукою й сказала зовсiм по-домашньому: – Процю, з цiм дiвчиськом немае нiякого ладу! Хоч би ти вплинув на неi.

– Ну мамо!

– Інформо! Ти майже наречена, а ходиш у чому попало! Це одяг для простих глюкiв, а не для принцеси! Ти обличчя Заекрання! Коли ти це зрештою зрозумiеш! Ти маеш подавати приклад й бути зразком, на тебе ж покладено вiдповiдальнiсть…

Дiвчисько з посмiшкою подивилося на Великого Процесора.

– А я думала, що обличчям Заекрання е тато! Великий Процесор, Хазяiн i Володар… – перебiльшено врочисто вона повнiстю проказала офiцiйний титул батька.

– Ну ось, бачиш… – розгублено звернулася до чоловiка панi Маплата. – І так цiлiсiнький ранок. А все ти! Який приклад ти подаеш дочцi? Сам одягаешся, як останнiй босяк! Ти подивися на себе! Боже мiй, я ж просила тебе не взувати цi жахливi спортивнi черевики… Що це за хвацькi надписи? «А я такий»… – iз непiдробним жахом прочитала королева напис на шапочцi, двiчi затнувшись.

– Татусик у нас класний! – вставила два слова в монолог королеви принцеса.

– Маплато, не бурчи! – вiдiрвав погляд вiд монiтора Великий Процесор. – Я не на врочистому прийомi, а у своему кабiнетi, тому дай можливiсть одягатися, як менi зручно, а не як потрiбно для дотримання протоколу! А щодо написiв – то я, може, iх колекцiоную! Хтось марки, хтось старi комп'ютери, а я ось написи! І це раритетнi, можливо, екземпляри.