Інсомвіта. Психологічний трилер з елементами детективу

Розумiете, щоб дiагностувати множинну особистiсть або, iнакше кажучи, розлад множинних особистостей, окрiм наявностi хоча б двох особистостей, якi регулярно i по черзi контролювали б вашу поведiнку, потрiбна також втрата пам'ятi, що виходить за межi нормальноi забудькуватостi. У цьому випадку втрата пам'ятi зазвичай вiдбуваеться як перемикання каналiв. Але у вас зовсiм iншi симптоми. І потiм цей Тревор… – доктор задумався. – Розумiете, ваша пам'ять чiтко транслюе все те, що з вами вiдбуваеться i тут, i там.

Проявiв вашоi iншоi особи – Тревора – не спостерiгаеться. Контроль над вашими вчинками здiйснюете тiльки ви, i я не бачу нiякого стороннього втручання з боку вашого другого «я». І саме це мене дивуе. Я не знаю жодного подiбного випадку, описаного в медичнiй практицi.

Вiн стиснув пальцi на руках i доторкнувся ними до пiдборiддя. Вiд видимого напруження пальцi побiлiли.

– До речi, Роберте, ви звернули увагу на iм'я Тревор?

Лiкар з цiкавiстю людини, яка тiльки-но розкрила якусь таемницю або максимально наблизилася до ii розкриття, пильно подивився на Роберта.

– А що з ним не так?

– Як що? Це ж палiндром! Тобто слово, яке однаково читаеться як злiва направо, так i справа налiво. Дивiться, – лiкар узяв аркуш паперу i написав на ньому великими лiтерами. – Ось, як це виглядае. Тревор – це дзеркальне вiдображення вашого iменi, Роберте.

– Так, – вiдповiв здивовано Роберт, – я нiколи на це не звертав уваги, але це, насправдi, так.

– Так, Роберте, дзеркальне вiдображення! Палiндром. До речi, а як ви вiдчуваете час? Вiн синхронний?

– Здебiльшого вiн майже збiгаеться. Там життя тече строго за правилами, навiть якщо тут я два днi не посплю. Але зазвичай у сновидiннi я нiби повертаюся на останню вихiдну позицiю. Інодi немов вливаюся в процес, але при цьому моя пам'ять миттево наповнюеться iнформацiею. Це я вже потiм розумiю, що так було, коли прокинусь.

– Значить, бувають моменти з того життя, якi ви не можете згадати?

– Так само, як i в цьому життi, лiкарю. Усi вiдчуття iдентичнi, – вiдповiв Роберт. – Зазвичай, коли я засинаю, я потрапляю саме в той момент, який ранiше був перерваний, немов вiдпускаю на вiдеомагнiтофонi натиснуту клавiшу паузи. Ну, крiм останнього випадку з Амандою. Там було по-iншому.

Доктор Фрiдман дивився на Роберта i щось обмiрковував.