Інсомвіта. Психологічний трилер з елементами детективу

Утiм, як i сама людина, яка була впродовж кiлькох тисячолiть об'ектом особливого спостереження та вивчення, зрештою, навiть наприкiнцi двадцятого столiття е чимось мало вивченим, таким, що важко дослiдити й аналiзувати.

Зненацька пролунав дзвiнок, що сповiстив про закiнчення лекцii, i в аудиторii почувся шепiт, але професор, пiдвищивши голос i мимохiть глянувши на годинник, монотонно i твердо продовжував:

«У парадигмi людськоi iсторii обставини, що призводили до суiциду, були настiльки рiзними, наскiльки рiзними були i самi люди, якi вибрали цей шлях, або, точнiше сказати, такий фiнал свого життя.

Це наводить на думку про те, що скiльки людей – стiльки й можливих рiшень у класифiкацii обставин, якi призводять до самогубства.

Але чи може такий крок змiнити умови, що штовхнули людину до подiбного фiналу? Чи може це змiнити людей, що вплинули на самi обставини, якi спричинили ухвалення людиною подiбного рiшення? Сумнiвно, оскiльки люди здебiльшого майже не змiнюються. Можуть через певнi обставини видавати себе за iнших або прикидатися кращими, нiж вони е насправдi, тобто приховувати свою домiнантну сутнiсть, але з часом вона неодмiнно вийде назовнi, адже облуда мае нетривалий характер.

Чи може цей крок саморуйнування змiнити навколишнiй свiт? Навряд чи, – професор знову зробив багатозначну паузу i подивився на аудиторiю, – життя, шановнi моi, триватиме, як i ранiше, але людина, на жаль, стае вже не активним ii учасником, а найiмовiрнiше, пасивним спостерiгачем».

Цю лекцiю професора фiлософii Карлового унiверситету в Празi, де вiн вивчав право, чоловiк запам'ятав надовго i неодноразово замислювався над тим, шукаючи вiдповiдь на свое запитання, коли розум пiдштовхував його до самогубства.

Але була одна обставина, яка зводила нанiвець усю теорiю причинно-наслiдкового зв'язку суiциду.

Що як якась людина де-факто i е стороннiм спостерiгачем свого життя? Що як вона i без цього кроку спостерiгае за собою звiдкись iзсередини своеi пiдсвiдомостi, безсила що-небудь змiнити, доповнити або змiнитися самiй? Що як це спостереження, незалежно вiд прагнення людини, дамокловим мечем висить над ii розумом упродовж усього ii свiдомого життя? Що тодi змiнить цей останнiй крок у небуття? І чи може вiн що-небудь змiнити взагалi?

Неподалiк, на узбiччi шосе, стояло таксi з увiмкненим двигуном.

За кермом сидiв iндус i пiд гучну музику з усмiшкою на обличчi наспiвував простеньку мелодiю iндiйського фольклору.