Інсомвіта. Психологічний трилер з елементами детективу

Водночас покупець оплату здiйснюе через банк першоi величини, туди ж перераховуються i можливi пенальтi та страховi вiдшкодування. – Роберт зробив паузу, узяв у руки контракт i задумливо промовив: – Найбiльшу пiдозру викликае те, що покупець погодився з цим. Такi угоди готують щонайменше впродовж мiсяця, а нам на все видiлено трохи бiльше тижня. До речi, 16 грудня – реченець[15 - Речене?ць – крайнiй термiн (дата або/чи час), до якого мае бути виконано певне завдання. Те саме, що дедлайн (вiд англ. deadline).]. Я не звик працювати у такому цейтнотi.

А що як 16-го угода не вiдбудеться? Нам катастрофiчно бракуе часу.

– Слухай, якщо покупець не заперечуе, то що ми можемо вдiяти? Я пропонував, але араби на цьому не акцентували уваги взагалi. І Роберте, чому ти вважаеш, що угода не вiдбудеться? Адже виплата страхового вiдшкодування здiйснюеться тiльки у випадку ii зриву. Вважаю твоi пiдозри безпiдставними. Обидвi сторони налаштованi серйозно, нiхто не ризикуватиме своiм iмiджем заради якихось п'яти вiдсоткiв.

Нi, це несерйозно.

– Роланде, сума пенальтi наразi становить майже п'ятдесят мiльйонiв доларiв! Ти вважаеш, що це несерйозно?

– Роберте, можливо, продавець у такий спосiб хоче уникнути податкiв.

– Тобто оподаткування основноi суми його менше турбуе, нiж можливий дохiд вiд пенальтi?

– Для цього, Роберте, ми посилаемо саме тебе. Ти маеш зробити все, щоб угода вiдбулася, i нiхто нiкому нiяких пенальтi не виплачував.

Увечерi Роберт i Зiмме Кенан, професiйний гемолог, який понад двадцять рокiв працюе в HRD – лабораторii Верховноi ради алмазноi бiржi Антверпена, вечеряли в одному з найстарiших ресторанiв Лондона.

Пан Зiмме виявився дуже рухливим, товариським i приемним сiмдесятип'ятирiчним чоловiком, евреем, вихiдцем з Одеси. Його сiм'я на початку Другоi свiтовоi вiйни й окупацii нiмцями його мiста виiхала до Палестини. Невдовзi через постiйнi мiжусобицi всерединi краiни сiм'я Зiмме перебралася до Америки, де його батько вiдкрив ювелiрну крамницю та ломбард.

Це вiн розказав Робертовi пiд час вечерi.

Пан Зiмме багато жартував, розповiдав кумеднi iсторii зi свого життя. Пiд час розмови вiн кiлька разiв зауважив про те, що усмiшка допомагае йому почуватися двадцятирiчним юнаком i що завдяки веселiй вдачi за все життя вiн хворiв лише одного разу – у чотирилiтньому вiцi на епiдемiчний паротит, iнакше кажучи, на завушницю.

Усе це Зiмме розказував з неабияким гумором, властивим людям, цiлком задоволеним своiм життям i долею.