Таємниця Великого Сканера

Мовчазнiсть аборигенiв просто збивала з пантелику. На базарi, звичайно, повиннi бути розмови. Це ж базар! Усi новини завжди дiзнаються саме на базарi. Залишилося вирiшити, як знайти базар, не знаючи мови.

– Будемо просто йти та роздивлятися на всi боки, – запропонував Рикпет.

– Нi, – усмiхнулася Шаната, – пропоную зробити iнакше. Давайте подивимося, звiдки глюки йдуть iз сумками. Он бачиш? Бабуся пiшла з сумкою, а з неi овочi стирчать?

Усi глянули в той бiк, куди вказувала Шаната: протилежним боком вулицi йшла бабуся з важкою сумкою.

Із сумки й справдi стирчали овочi, якi нагадували зеленi стрiлки цибулi.

– Звiдки вона iх несе? З магазину чи з базару…

– Це… як його… Молодець, Шано…

Так, перебираючись вiд одного перехожого з покупками до iншого, дiсталися до торговища. Тут i справдi розмовляли. Не так багато як, наприклад, у фiзичному свiтi або в Глюкландii,[3 - Мiсто з книжок «Антивiрус» i «Канiкули для Інформи».] але все-таки розмовляли.

Мовнi аналiзатори почали ледь чутно попискувати, набираючи матерiал для аналiзу. Учасники експедицii тинялися вiд однiеi ятки до iншоi, намагаючись затримуватися довше там, де точилися розмови. Вони вже навiть почали розумiти окремi слова: скiльки, грошi, плати… Найчастiше повторювалося двое слiв. Один аналiзатор переклав як «винен», друге ж, що звучало як «шняк», перекладу не пiддавалося, аналiзатор позначив його як назву грошовоi одиницi. Незабаром мовний аналiзатор видав першу осмислену фразу:

– Ти менi винен три шняки.

Ця фраза повторювалася найчастiше, змiнювалася лише кiлькiсть шнякiв, невеличких срiблястих монеток, якi вiдразу пiсля розмови переходили з рук до рук. Далi аналiзатор переклав невеличкий дiалог:

– Риба свiжа?

– Свiжа, слава Великому Сканеру.

– А де спiймана?

– Два шняки.

– Добре, – двi монетки перейшли з долонi покупця в долоню продавця.

– За островом, на ямi, триста кiлокалорiй на сто грамiв.

– Беру оцю й он ту.

Продавець кинув двi рибини на ваги:

– Сiм оболiв вiсiм шнякiв.

Покупець дiстав паперовi грошi й монетки, продавець дав здачу.

Чим далi спостерiгав Рикпет за глюками, котрi юрмилися на базарi, то бiльше переконувався: щось тут не те – глюки були якiсь незвичайнi. Нi, вони ходили, розмовляли, торгувались, як звичайнi глюки, але робили це якось байдуже.