Таємниця Великого Сканера

Вiн мiг стати невидимим, перемножити подумки будь-якi числа, мав абсолютну пам'ять, словом, був зовсiм незвичайним хлопчиськом, i Великий Процесор не дарма включив його до складу цiеi небезпечноi експедицii.

Блакитна хмаринка вiдразу погустiшала й перетворилася на жовтавий папiрець. Рикпет пiдняв його: це була купюра в десять оболiв.

– Ха, – посмiхнувся Рикпет, – ну, ти даеш…

На купюрi в овалi було намальоване чиесь обличчя. Воно на мить прибрало вигляду Дроника, пiдморгнуло й тихо сказало:

– Нiчого не вдiеш, раз уже Васла так хоче iсти…

Рикпет тяжко зiтхнув, але що ж вiн мав робити: дiйсно, iсти хотiлося, а грошей не було анi шняка… Вiн пiдiйшов до друзiв i показав грошi, Шаната з розумiнням кивнула, а Васла ковтнув слину.

Уся компанiя пiдiйшла до торговельного намету, де продавався хлiб. Рикпет привiтно посмiхнувся й мовив:

– Добридень! Будьте люб'язнi…

* * *

– Флеш, ти був обережний? Перевiрявся уважно?

– Здрастуй, Брейку. Ти про що? Ти ж знаеш, я завжди уважний i обережний.

А в чому рiч?

– Може, менi здалося, але, схоже, за тобою хвiст.

Брейк, невисокий, лисуватий, стрiмкий у рухах, пiдкотився до вiкна, немов кулька ртутi, й обережно визирнув iз-за шторки.

– Іди сюди, – покликав вiн Флеша, – бачиш пана в сiрому? На лавi сидить… Вiн прийшов сюди разом iз тобою або за тобою, це як подивитися.

Флеш, високий, iз могутнiми плечима та рудою чуприною, рухався дивно легко й безгучно. Вiн пiдiйшов до вiкна й став на мiсце Брейка.

– Не знаю його…

– Перевiрити б цього сiрого, заражений вiн чи реалiт, тодi все стало б зрозумiло, – прошепотiла В'ю Соник.

«Зараженими» називали тих, кого вразив вiрус. Вiрус убивав у глюка всi почуття: фантазiю, спiвчуття, смуток, любов, словом, вiд глюка начебто залишалася сама оболонка. І очi в них були, як у сонноi риби: байдужi та малорухомi.

Брейк, Флеш i В'ю Соник входили до складу невеликоi групи, яка намагалася знайти засiб проти вiрусу. Великий Сканер не заохочував такоi дiяльностi, з подiбними групами боролися.

Великий Сканер вважав, що самодiяльнiсть у цьому питаннi загрожуе неабиякими ускладненнями, бо вiрус мiг мутувати й зробитися ще небезпечнiшим. Тому групи виловлювали й кидали до в'язницi. Нiхто не бачив, щоб заарештованi члени Опору – так називали рух тих, хто намагався знайти лiки, – потiм виходили на волю. Всi вони зникали невiдомо куди. Тi, хто намагався з'ясувати iхню долю, рано чи пiзно теж зникали.