Таємниця Великого Сканера

– І от, вийшли вони з полiцiйноi дiлянки зовсiм iншими, – розповiдав вiн про своiх друзiв, – ми ж розраховували, що для людей iз фiзичного свiту вiрус не страшний, а виявилося, що помилялися…

– Проклятий вiрус! Проклятий Великий Сканер, котрий не хоче з ним боротися по-справжньому! – вигукнув Брейк.

– А чому не хоче? – поцiкавився Дроник.

– Та як же чому? – у свою чергу здивувався Брейк. – Зараженими куди простiше керувати, нiж реалiтами! Зараженим усе по барабану! Вони не люблять, але й не ненавидять! Вони погано працюють, але й нiчого не вимагають! До того ж навiть при поганiй роботi в краiнi нiхто голодний не ходить! Вони знають тiльки Великого Сканера й готовi за нього вмерти тому, що й не живуть зовсiм! Тому, що вони не хочуть кращого: у них на це нi фантазii, нi бажання не вистачае! Їм би тiльки нагапличитися, а на решту начхати.

Сканеру цей вiрус як подарунок, а ти дивуешся, чому вiн не хоче з ним боротися…

Дроник згадав рекламу на вулицях.

– А що таке гаплик?

– Та гидота така, схожа на глину.

Коли жуеш, то приемно, й настрiй кращае, а коли Ба зiйде, то почуваешся так, немов тебе цiлу нiч кийками молотили.

– Навiщо ж тодi його жувати?

– У тiм-то й рiч! Вiд виробництва й торгiвлi гапликом Сканер отримуе величезнi прибутки, тому всi розмови про шкiдливiсть гаплика невигiднi для Сканера, а значить – злочиннi. А те, що вiн дуже шкiдливий для здоров'я, можеш не сумнiватися! А тут iще цей вiрус!

Ученi в бiлих халатах пiд час усiеi Брейковоi оповiдi кивали головами: правда, все правда…

– Я не здивуюся, – провадив тим часом Брейк, – якщо в дiльницi iх спецiально заразили цiею гидотою!

– Дуже схоже на правду, – погодився Дроник.

– Ти все добре сказав, – Брейк посмiхнувся, – але нiчого не довiв. Слова, це, розумiеш, тiльки слова…

– Нема питань! – сказав Дроник i зник.

Роздiл 5

Полiцейськi завели Рикпета, Шанату й Васлу до невеличкоi кiмнати з перегородкою, за якою сидiв офiцер з погонами. Вiн вiдiрвався вiд прошнурованоi книги, в яку щось записував, i запитливо глянув на конвой.

– Реалiти, – доповiв той, – зчинили бешкет на базарi, обдурили торгiвку, порушували громадський порядок.

Офiцер схвально кивнув головою, пiдняв слухавку, натиснув клавiшу й шанобливо мовив:

– Пане Джойст? Є клiенти для вас. Слухаюся, пане Джойст… Неодмiнно, пане Джойст… Про що мова, пане Джойст…

Офiцер пiдкреслено шанобливо, нiби спiврозмовник мiг його бачити, поклав слухавку.