Таємниця Великого Сканера

І ось на тобi – така придибенцiя!

– Як зникла? – трохи голоснiше, нiж це було потрiбно, запитав професор.

Сусiд лiворуч перестав хропти й перевернувся з боку на бiк. Професор i Флоппi застигли. Сусiд щось пробурмотiв увi снi й знову гучно захропiв.

– Не знаю, – зашепотiла йому в саме вухо Флоппi. – Тiльки я прокинулася, а ii нема. Я подумала, може, вона в туалет вийшла, годину чекала, а ii все нема й нема. Я виглянула з бараку – охоронця теж нема, от я до вас у барак i перебiгла. А ваш охоронець теж кудись пiшов.

– Зрозумiло, – пробурмотiв професор, хоча нiчого не було зрозумiло, – бiжи назад, поки тебе не застукали. Чекай на Інформу, вранцi побачимо. І не хвилюйся, вона звiдси все одно не втече. Впевнений, ранком усе з'ясуеться.

Флоппi навшпиньки вислизнула з бараку. Свою помiчницю професор заспокоiв, але сам не заснув до ранку: справдi, куди могла подiтися принцеса? Вночi! Не сказавши й слова Флоппi!

«Дiвчисько! – лаявся подумки професор. – Неслухняне дiвчисько! Отримае вона вiд мене, коли повернеться!»

Вiн проворочався без сну до самого ранку, i коли пролунав сигнал до пробудження, встав зовсiм розбитим, але нiчого вдiяти не мiг, мусив одягатися, йти на снiданок, а потiм на роботу.

У iдальнi вiн здаля побачив Флоппi разом з Інформою, грiзно насупився й пiдiйшов до них.

– Дiвчисько! Паска б тобi! – прошипiв вiн грiзно.

– Пане Сидиром, у мене е приголомшлива новина! – зашепотiла Інформа. – Тiльки я тут говорити не можу, потiм, надворi.

Професор здивовано знизав плечима й гмукнув:

– Таемницi… Подумаеш… – Вiн поставив перед собою тацю з тарiлкою супу, шматком хлiба й чашкою рiдкого чаю, над якою здiймалася пара. – Тодi снiдаймо швиденько.

За десять хвилин надворi Інформа неголосно розповiдала про свою нiчну пригоду. Учора вдень, пiд час роботи зовсiм випадково вона почула дуже цiкаву розмову. Говорили двое молодих чоловiкiв.

– Зустрiчаемося за годину пiсля сходу Ка, – сказав один.

– Добре.

Будь обережний! Приходь до старого колодязя, треба поговорити i дуже серйозно. Менi здаеться, що десь поруч iз нами треться шпигун.

Обое не бачили, що прикрита дверима Інформа добре чуе iх розмову. Те, що спiврозмовники побоювалися шпигуна, означало едине: це були нескоренi глюки, саме тi, кого так наполегливо шукала експедицiя.

– І я пiшла до цього колодязя, – розповiдала далi Інформа, – прийшла набагато ранiше, а потiм побачила iх обох.