Таємниця Великого Сканера

 – Ми вчили…

– Не забувай, Шанато, ти – в Заекраннi, а не у фiзичному свiтi. У нас тут своi закони.

– Ой, забула зовсiм…

– Менi здаеться, я все вам сказав. А тепер – на космодром.

Бiля тренажера стояв курсор, знайома всiм машина миттевого пересування Заекранням. Не встиг Кадим навiть почухатися, а Васла сказати свое знамените «це… як його…», як вони опинилися бiля пiднiжжя планетольота. Вiн був такий величезний, що спочатку всi розгубилися, особливо Кадим, якому належало вести це громаддя. Навколо пускового столу метушилися десятки глюкiв.

– Нiчого собi, – пробурмотiв новоявлений пiлот.

– Не слабо! – погодився Рикпет.

– Це… як його… – на бiльше Васлi забракло слiв.

Тiльки Шаната мовчки похитала головою: вона раптом злякалася. На тренажерi не було такого вiдчуття реальностi, а тут… Таке громаддя!

– Тепер зрозумiло, чому нас ганяли на тренажерi. Якщо ми таку штуку гахнемо, то половину Заекрання спалимо! – сказав Рикпет Кадиму. – Так що дивися, не нароби помилок!

– Та я iз заплющеними очима! Ти що…

– Це… як його…

Швидкiсний лiфт за лiченi секунди доставив iх у кабiну.

Там усе було точнiсiнько так само, як i в тренажерi, тiльки довелося надягати скафандри. Як пояснив Великий Процесор, старт i спуск здiйснюються тiльки в скафандрах – задля безпеки екiпажу. Важко хряпнули дверцята, якi вiдрiзали команду вiд зовнiшнього свiту. В кабiнi запала цiлковита тиша. Пролунав змiнений динамiком голос Великого Процесора: «Готовнiсть одна хвилина», – i вiдразу механiчний голос почав вiдраховувати секунди: «Ключ на старт… Запалювання… Є…»

У кабiнi почалася вiбрацiя, почулося глухе рокотання, що швидко переросло в оглушливе ревiння.

– Є вiдрив вiд столу! Пiшов, рiдний…

Перевантаження втисло екiпаж у крiсла. Немилосердно трусило кiлька хвилин, а потiм раптом настали повнi тиша i спокiй.

– Вiтаю вас, ви на орбiтi! Кадиме, ти чудово впорався. Молодець!

Усi полегшено зiтхнули, а Шаната навiть усмiхнулася. Рикпету здалося, що Кадим вiд гордощiв груди випнув колесом, тiльки пiд скафандром це було не дуже помiтно.

Тепер усi взялися скидати скафандри, але нiхто не подумав, що це доведеться робити в невагомостi! Коли про це доповiли Великому Процесору, той ляснув себе по лобi так, що це почули навiть у навушниках на орбiтi.

– Увiмкнiть режим штучноi гравiтацii! Велика червона кнопка лiворуч, поряд iз крiслом бортiнженера!

– Це… як його… ага! Знайшов!

За секунду все владналося.