Вихідний формат

Цей вiдьмак та чародiй знае геть усе. Навiть те, про що ви не знаете, що його взагалi можна знати. Вiн жартiвник, цей барон-веселун на iм'я Асiст. Що означае «смертi немае» i де знаходиться тi, хто пiшов, можна вивiдати лише в нього.

Макропойнт змахнув рукою, й на обох нових вояках Макропойнта замiсть джинсiв та футболок виникли сяючi комбiнезони, пояси з бойовими метальними ножами, за iхнiми спинами зависли потужнi безшумнi арбалети, на грудях – важкi надiйнi автомати, а голови iм прикрили мiцнi шоломи.

– А зараз, моi вояки, пiдiйдiть до екрана.

Макропойнт пробiгся тонкими пальцями по клавiшах, i на екранi виникла мапа, на якiй червоною рискою було позначено маршрут нових його слуг до мiсця, де мешкав веселий барон iз дивовижним iм'ям Асiст.

– Ось куди веде ваш шлях, – Макропойнт тицьнув пальцем у червоне кружальце помiж гiр, – це долина Випадкових Чисел. Мандрiвка нею надзвичайно небезпечна, бо там нема жодних закономiрностей, жодних правил i нiчого постiйного. Будьте обачнi. Якщо дiстанетеся до барона та дiзнаетесь у нього про таемницю вiчного життя… Повернiть менi брата, i я вас так винагороджу, як нiхто нiкого досi не винагороджував!

* * *

Гонець послухався мудроi поради Архiвата i виiхав з мiста зовсiм iншою брамою.

Вiн спрямував жеребчика в бiк невеличкого села Новi Файли. Попервах гнав коня щодуху, намагаючись якнайдалi вiд'iхати вiд Глюкландii, а коли той притомився, рушив спокiйним кроком, уважно прислухаючись та час вiд часу озираючись. Вiн побоювався, що може не помiтити погонi вчасно. Глухий стукiт копит почувся, щойно вiн порiвнявся з першими хатами Нових Файлiв. Гонець поспiхом завернув у перше-лiпше подвiр'я, заросле розлогими кущами бузку, сплигнув з коня, накинув вуздечку на обламаний сучок та обережно визирнув на вулицю крiзь нешироку шпарину в парканi. Погоню вже було добре чути, але ще не видно.

– Р-р-ра!.. – почулося позаду.

Гонець озирнувся i похолов. За два метри вiд нього стояв здоровенний сiрий собака. Вiн показав зуби та знову рикнув, неголосно, але з очевидною погрозою.

– Р-р-р-ра… – тобто, ти чого, мовляв, забрався на чужу територiю?

– Тихше… Тихше… Як тебе там… Рексику, Пупсику, Бiтику, Слямзику… Не виказуй мене…

Уже зовсiм поруч глухо затупали курною дорогою конi, а собака зробив ще маленький крок уперед i знову пiдняв звислi тремтячi щоки, показуючи бiлi з чорнотою iкла.

– Р-р-р-р… Гав! – собака пригнувся й стрiмко плигнув на гiнця. Той позадкував у густий кущ.