Вихідний формат

– Я осьдечки, ваша мосць…

– Колеса коневi змастили? Останнього разу лiве задне рипiло, хоч вуха затикай! Бензину повний бак залийте! Усе треба самому контролювати! Ага, й ще: глушника перевiрте, десь дiра, гримотить, наче дiрява каструля…

– Будь ласка, не турбуйтеся, ваша мосць… Усе перевiримо, усе зробимо!

– Майте на увазi, за пiвгодини менi виступати на вiйну. Не буде все готове – звiльню всiх. Без вихiдноi допомоги!

– А як же, ваша мосць… Звичайно… Обов'язково… Ми ж завжди… – механiк почав раз за разом кланятися, задкуючи до дверей.

Слiдом за ним заднiм ходом почав здавати й жеребець, причому глушник дiйсно стрiляв, як iз автомата, заповнюючи залу нестерпним смородом вихлопних газiв.

Барон i далi веселився, плювався лушпинням у велику емальовану миску.

* * *

– Як вiн назвав тебе? – стрепенувся Великий Процесор. – Головним героем?

– Так, – пiдтвердила Наталя, – вiн так i сказав: звернемося до головного героя. І назвав Славка заекранським iм'ям, тобто Васлою.

– Ага… А я це… Ну, здивувався.

Звiдколи я це… став за головного?

– Он як… – замислено i протягло сказав Великий Процесор.

– Татуню, ти щось пригадав? – з надiею запитала Інформа.

– Є таке, про що ви, шановне товариство, не знаете. Сергiю! – покликав вiн господаря помешкання.

На екранi, до втiхи Інформи, з'явилося Сергiеве обличчя.

– Сергiйку, в тебе Інтернет ще й досi не працюе?

– А ви звiдки знаете? – здивувався Сергiйко. – Нещодавно пiдключився. Ось коли вам листа надiслав.

– Знаю тому, що його вiдключено за моiм наказом. Протягом сьогоднiшнього дня на твiй комп'ютер було вчинено три вiруснi напади. Якби не зусилля агента Трафiка та команди Нортона, всi твоi файли було б давно знищено, а можливо, заразом i операцiйну систему. Хтось запекло нападав на тебе. Дуже наполегливо, але спроби були якимись несерйозними, начебто iх зорганiзовували зумисне так, щоб не стiльки завдати шкоди твоему комп'ютеру, а, швидше, наробити якомога бiльше галасу. Ну який сенс мала остання спроба, коли до брами припхався цiлiсiнький караван зелених верблюдiв? Нiякого сенсу в такому нападi не було.

А коли я дiзнався, що караванником був Кабiр, то в мене вiдразу виник сумнiв: як це так? Вiн що, не знав, якого кольору бувають верблюди? А зараз я мiркую: чи не були цi напади вiдволiкаючим маневром? Чи не вiдволiкали мою увагу саме вiд Васли? Заради чого? Тому що Сергiйко був iм не по зубах. І цей таемничий «хтось» це добре розумiв.