Справа зниклої балерини

Мосье Лефевру тепер також доводиться надсилати кореспонденцiю в такому ж порядку. На це вiн не стомлюеться нарiкати, щораз присвячуючи цiй ситуацii кiлька рядкiв у черговому листi до киiвського друга.

У таку довгу дорогу варто вiдправляти описи i вивiреного ходу, i бездоганного конфiтюру. Приготувати саме такий завадила банальна рiч – перебiр з цукром. Мабуть, малi шибеники вирiшили додати бiльше. Цибуля мала б карамелiзуватися, стати солодкою, з ноткою гiркуватостi – тодi вона iдеально поеднуеться з сиром.

Якщо ж додати надто багато цукру, конфiтюр перетвориться на смолу найдавнiших дерев, що колись упала в холоднi обiйми праматерiв всiх рiчок. Велику миску застиглого бурштину – ось що вiн отримав замiсть нiжного варення з цибулi. Щоправда, хлопчаки не засмутились: накололи собi бурштинових солодощiв i розбiглись хто куди. Тарас Адамович махнув рукою i вирiшив вiдкласти спробу на наступний день.

Зараз насолоджувався тишею i спокiйною працею. Розмiрений плин думок, акуратнi кубики цибулi, що розсипаються з-пiд ножа.

Вiн заздалегiдь приготував яблучний оцет – потрiбна одна столова ложка, не бiльше, цукор – головне не передати кутi меду цього разу. Без меду, до речi, теж не обiйтися, обрав липовий. Мед з власноi пасiки йому зазвичай постачае Сильвестр Григорович. Згадавши давнього друга, зiтхнув. Так i не вiдповiв йому, а треба було б написати.

Поставив велику миску на вогонь, налив олii, додав нарiзаноi цибулi, ковтнув кави. Тепер – тiльки помiшувати.

Цибуля мае стати прозорою, як вуаль тендiтноi панночки. Потрiбен час.

Хвiртка ображено хряснула вiд надто сильного удару, ворона каркнула i, змахнувши крилами, злетiла з гiлки. Тарас Адамович поставив чашку з недопитою кавою на стiл. Навiть якщо пекельний пес Цербер зiрвався з ланцюга й навiдався до його двору, вiн спершу карамелiзуе цибулю, а вже потiм дасть йому себе зжерти. Подивився в миску, де в олii шипiла i танула цибуля. Ще зарано. Цукор можна додати трохи згодом.

А вже потiм – постiйно помiшувати.

Почув кроки стежкою – певно, Цербер вирiшив перевiрити, чи е хто в будинку. Кроки наближались, цибуля прозорiшала. Тарас Адамович зрозумiв, що незнайомець зупинився бiля веранди. Обережно додав оцту, потiм – трохи цукру, знову помiшав.

– Добрий день! – почув голосне привiтання. Цербер виявився вихованим.

– Добрий день, – сказав у вiдповiдь, – почувайтеся як удома, я зараз закiнчу й вийду до вас.