Справа зниклої балерини

Третю можна запропонувати гостю – хлопчинi, що приносить газети, сусiдовi, що привiтався через огорожу, значно рiдше – давнiм друзям, адже вони вже вiддавна не турбують Тараса Адамовича до десятоi ранку.

Найкраще – закiнчити всi справи в саду й дочекатись, коли сонце зупиниться над дзвiницею Флорiвського монастиря, повiтря стане густим i гарячим. Полуденна кава особлива. У такий час Тарас Адамович знiмае солом’яного бриля й лишае його на кiлочку бiля дверей. Повертаеться до джезви, виливае залишки вже холодноi кави у фiлiжанку, додае молока i вершкiв.

Напiй охолоджуе й бадьорить водночас.

Холодну каву з вершками любить пити його французький шаховий партнер за листуванням Арно Лефевр, називаючи напiй le mazagran. Ковтаючи мазагран, Тарас Адамович читае листи вiд мосье Лефевра.

Нинi вони неабияк затримуються: чекати доводиться тижнями. Отож i читати iх слiд неквапом – на знак поваги до дiяльностi поштовоi служби в умовах вiйни. Останнього листа вiд шанувальника холодноi кави з вершками Тарас Адамович не вiдкривав вiдучора.

У ньому – хiд, який може вирiшити долю iхньоi партii, оповiдки про паризьку погоду i балет, жарти про знайомих i роздуми про вiйну. Мосье Лефевр називае себе колегою Тараса Адамовича, хоч вони обидва вже давно залишили службу в полiцii. Вiн пише акуратним, майже жiночим почерком, проте нерiдко дивуе Тараса Адамовича несподiваними атаками на шахiвницi. Французький норов.

Час за клопотами в саду минае непомiтно. Поставивши на невеличкий столик фiлiжанку з кавою, Тарас Адамович бере до рук нiж для конвертiв i звичним рухом акуратно розтинае папiр.

Дiстае довгоочiкуваний лист, вiдкладае нiж i вiдкидаеться в крiслi. Холодна кава й затiнок на верандi вiдвойовують для нього прохолоду в полуденну пору ще по-лiтньому спекотного вересня. Крiзь сонну тишу на подвiр’я долинае несмiливий дзенькiт трамвая i незвичне в такий час рипiння хвiртки.

Рука Тараса Адамовича застигае в повiтрi. Мазагран у фiлiжанцi тремтить вiд несподiванки. Ворона на сусiдньому деревi з осудом позирае на незнайому постать, що завмерла, ледь ступивши на дорiжку.

Полудень – не найкращий час для вiзитiв. Хто вирiшив зневажити усталений розпорядок, який давно запровадив для себе господар садиби?

Дiвчина. Струнка й тендiтна. Зупинилась бiля хвiртки, здригнувшись вiд голосного каркання, схвильовано перевела подих.

Тарас Адамович поставив фiлiжанку на стiл, зiтхнув. Ким би вона не була, послання мосье Лефевра доведеться вiдкласти.