Справа зниклої балерини

Мiра вже вiдкрила рота, щоби розiтнути тишу запитанням, але гiсть Тараса Адамовича почав говорити:

– Я… я хотiв пiдiйти до вас ще тодi, в парку. Познайомитися, запитати, чи можу чимось допомогти. Розумiете… – вiн старанно добирав слова. – Але до вас пiдiйшла якась дiвчина, ви розмовляли, я… вирiшив не втручатися. Коли ви закiнчили розмову, поплiвся за вами. Я не стежив, нi. Зовсiм не ховався, сподiвався, що ви озирнетесь i запитаете, чого я йду за вами. Я б усе розповiв…

– І ви дiйшли до моеi садиби?

– Я сiв у трамвай услiд за вами.

– Але не вийшли.

– Розумiете, я нервувався, не спав усю нiч. Я… заснув у трамваi.

Мiра уважно слухала, звiвши догори брови.

– Прокинувся, а вас вже не було на мiсцi. Я схопився, кинувся до вiкна. Менi пощастило – побачив, як ви рушили вулицею. Я поiхав далi у триклятому трамваi. Вирiшив – це знак долi. Можливо, менi не варто було приходити до вас. Сьогоднi… Я знов не спав, подумав, що спробую знайти ваш будинок.

– Знак долi, – усмiхнувся господар.

– Приiхав на ту саму зупинку, рушив туди, куди ви пiшли вчора. Зустрiв на вулицi хлопчака, сказав, що тут мае бути будинок слiдчого, вiн одразу показав.

Тарас Адамович подумки зiтхнув. Треба буде провести бесiду з малими любителями варення. Роздавати його адресу незнайомцям – не найкраща iдея.

– І останне запитання, пане Щербак, – пiсля хвилинноi павзи мовив господар.

– Так? – з готовнiстю вiдповiв гiсть.

– Чи не могли б ви супроводжувати нас iз панною Томашевич завтра до театру? Ви ж працюете в оперному?

– Так… Так, звичайно, буду дуже радий. Ви хочете поговорити з балеринами?

– Так, це було б незайвим.

Мiра сумно хитнула головою.

– Почуете багато плiток…

– Можливо. Але це теж iнформацiя.

Мiра кивнула. Щербак схилив голову i, пiдхопивши капелюха, пiдвiвся.

– Що ж, Тарасе Адамовичу, дякую, що вислухали мене.

– О котрiй починаються репетицii? Який краще обрати час?

– Якщо зустрiнемося десь о дванадцятiй, можна буде поговорити з дiвчатами за кавою.

Галушко кивнув. Олег Іраклiйович Щербак попрощався й рушив до хвiртки, що рипнула, зачиняючись за ним.

– Мiро, я сказав, що ми пiдемо до театру разом, але вам краще пiти на лекцii, – вiн вiдiрвав руку вiд поверхнi столу, аби обiрвати протести дiвчини.