Справа зниклої балерини

Справа зниклоi балерини

Євгенiя Кужавська

Олександр Вiталiйович Красовицький

Історичний детектив

Хiба може безслiдно зникнути балерина посеред театрального велелюддя? Сотнi глядачiв i – жодного свiдка. Вочевидь, хтось добре продумав усi деталi. В полiцii не поспiшають шукати представницю киiвськоi богеми, тому сестра зниклоi звертаеться до слiдчого у вiдставцi. Тарас Адамович Галушко, поцiновувач розмiреного життя i працi в яблуневому саду, давно вiдмовився вiд метушнi розслiдувань. Вiн не надто прагне братися за цю справу, та одна з версiй не дае йому спокою.

Можливо, банда «збирачiв гiацинтiв» знову розгорнула свою дiяльнiсть у Киевi? Роман започатковуе серiю «Історичний детектив» – його сюжет побудовано на основi реальних подiй. Розслiдування, що розгортаеться в Киевi 1916 року, розкривае чимало таемниць i дае змогу повнiстю зануритися в атмосферу мiста перiоду Першоi свiтовоi вiйни.

Олександр Красовицький, Євгенiя Кужавська

Справа зниклоi балерини

© О. Красовицький, Є.

Кужавська, 2020

© І. Дубровський, iлюстрацii, 2020

© Т. Калюжна, художне оформлення, 2020

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2020

* * *

I. Мiра

Терпка киiвська осiнь пахла яблуками. Надто на цьому обiйстi, де в затiнку саду iхнiй легкий, пустотливий аромат плутав думки поодиноких вiдвiдувачiв ще в серпнi. А вже у вереснi, коли господар садиби починав чаклувати над майбутнiм варенням, нарiзаючи твердi, жовтуватi плоди тоненькими скибочками, вiн насичувався стиглою густотою й панував повсюдно.

Повiтря, напоене п’янкими пахощами, дурманило стомлених лiтнiми клопотами ос, якi в передчуттi смачноi поживи, крутилися навколо кошикiв з яблуками. Вони сiдали на солодкi скибки, однак враз злiтали, наляканi рiшучiстю, з якою чоловiк змахував рукою, проганяючи надокучливих зайд.

Тринадцятий трамвай, проiжджаючи повз Олегiвську, весело дзенькнув, зупиняючись неподалiк епiцентру яблучного аромату. За мить, немов йому у вiдповiдь, рипнула хвiртка.

– Доброго ранку, Тарасе Адамовичу!

Голос дзвiнкий, як трамвайний дзвiнок. Ще не дорослий, вже не дитячий. Худорлявий хлопчина на мить спинився бiля хвiртки, потiм стрiмко рушив рiвною дорiжкою, викладеною плиткою ще батьком теперiшнього власника обiйстя, паном Адамом Володимировичем. Простягнув газету, усмiхнувся. Тарас Адамович вiдповiв усмiшкою, зняв з плеча чистий рушник, витер широку долоню, лишивши на полотнi плями вiд яблучного соку.