Потворні хроніки, або Лихо з інших світів

Та капелюх вiдрекошетив вiд вiшалки i влучив в секретаршу.

– 

Як ви могли? – обурено запитала секретарша, пiдняла капелюх i спробувала кинути його теж на вiшалку,думаючи, що в неi вийде краще. Капелюх вiдскочив вiд вiшалки i влучив у Степана Васильовича.

– 

Годi гратись в моему кабiнетi! – сказав Степан Васильович i сам почав цiлитись капелюхом в вiшалку.

– 

Ваша правда, – сказав детектив, поспiшно забираючи свiй капелюх у головного редактора.

– 

Дякую, Машо, можеш бути вiльна, а я поговорю з нашим гостем, – сказав Степан Васильович секретаршi, вiддаючи капелюх сищику.

– 

Ну тепер до дiла, мене зовуть Петрунько Павло Сергiйович, я розслiдую одну резонансну справу i менi потрiбно покористуватись вашим архiвом.

– 

Гаразд, тiльки пообiцяйте, що якщо розкриете злочин то дасте нам першим написати про вас у газетi.

– 

Ну я персона скромна i байдужа до слави, але якщо ви вже надрукуете про мене на першiй сторiнцi то не зможу вiдмовитись вiд вашоi пропозицii.

– 

Згода.

Пiсля цього головний редактор через секретаршу покликав вiдповiдального архiвами. Вiн з’явився через хвилину з якоюсь книгою в правiй руцi.

– 

Знайомтесь, це душа нашого архiву, до речi ваш тезка, Павло, вiн проведе вас в архiв.

– 

Дуже вдячний, до побачення, – сказавши це детектив з архiвником пiшли туди куди iх послав редактор…. В архiв.

В архiвi було тiсно вдвом i тихо, тому архiвник Павло почав розмову.

– У вас, напевно, дуже цiкава робота.

– Так, бувае, ловлю цих злочинцiв, тiльки й думаю, щоб кулю в лоб не спiймати.

– Принаймнi це цiкавiше, нiж сидiти серед цих паперiв.

– Зате знаеш, що завтра прокинешся цiлий, живий.

– Хiба це життя, я хочу пригод, подорожей, небезпеки трохи, iнтрижки. Напевно скоро помiняю роботу.

– Повiр, був би ти на моему мiсцi то давно б уже зламався, це я тобi кажу як професiонал i знавець своеi справи. Ну от, знайшов те що менi треба. Я перексерю цей матерiал з твого дозволу, вдома детально вивчити треба.

– Ну добре.

Пiсля цього наш архiватор був неначе вбитий, той детектив розбудив його уяву про пригоди, про якi вiн мрiяв ще в дитинствi, але дитинство вже пройшло, едина тепер цiль в його життi – це вижити в цьому свiтi, стати таким як всi: мати стабiльну роботу, одружитись, завести дiтей, собаку, кота i т. iн.. Так вiн ходив сумний цiлий день. Вся друкарня нiколи не задумувалась що душевна атмосфера в нiй завжди пiдтримувалась цим хлопцем. Сьогоднi був поганий день.