Фатальна помилка

Через 300 з гаком рокiв пiсля сходження на престол першого царя з династii Романових останнi його прямi нащадки загинули в сирому пiдвалi будинку Іпатьева в Єкатеринбурзi. І знов там померли безневиннi дiти! Прокляття наздогнало царевих нащадкiв через столiття. Можливо, все ж таки недарма Марину Мнiшек називали чаклункою?..

Глава 3

Юрiй

Королiвський замок, Варшава, осiнь 1620 року

Настала рання осiнь. Листя на деревах ще не встигло пожовкнути, але вже почало облiтати.

Рiзкi пориви вiтру зривали його, здiймали у повiтря й розкидали на всi боки. З моря приповзли важкi сiрi хмари, тож тепер вдень i вночi з неба лилися нескiнченнi осiннi дощi, перетворюючи мiськi дороги в чорнi болота, де по прибуттi до столицi грузнули й застрягали численнi вози. Варшава о цiй порi року була темною, нудною й непривабливою.

Але нарештi вдарили першi морози. Калюжi швидко промерзли до дна. Бруд на дорогах зачерствiв i став твердим, немов камiнь.

Тодi нарештi заворушився торговельний люд.

У цi днi король Речi Посполитоi Сигiзмунд ІІІ Ваза томився вiд неробства. Зазвичай вiн нудьгував у палацовiй бiблiотецi, сумно гортаючи сторiнки першоi-лiпшоi книги, що потрапляла пiд руку. Король вiддавав перевагу простому чорному одягу, що прекрасно гармонiював iз сумовитим настроем: оброблений срiблом камзол французького крою вiдмiнно сидiв на його величностi, пiдкреслюючи струнку фiгуру.

Блискуче хвилясте волосся каскадом падало на розкiшний мереживний шведський комiр.

Зараз же Сигiзмунд влаштувався в кабiнетi з завiшеними вiкнами у затишному крiслi бiля камiна, байдужим поглядом дивлячись на палаючi дрова. Бiля його нiг спав великий датський дог, розвалившись на величезнiй ведмежiй шкурi. Очi короля злiпалися, дрiмота потихеньку долала його. Здавалося, ще трохи, й молитовник випаде з рук…

У дверi тихо постукали.

Собака сторожко пiдхопився. Сигiзмунд стрепенувся, дрiмота вiдразу випарувалася, змiнившись роздратуванням.

– Заходь! – голосно скомандував вiн.

Дверi вiдчинилися, в утворену шпарину зазирнув старенький придворний маршалок.

– Я хотiв сказати… – почав мимрити вiн.

Ледь стримуючи лють, Сигiзмунд загрозливо засичав:

– Або говори швидше, або вшивайся геть!

– Я хотiв доповiсти вашiй величностi, що настала зима.