Фатальна помилка

Вiн тужив за рiдним краем i щоб бути ближчим до Стокгольма, багато рокiв тому навiть перенiс польську столицю до Варшави…

Але з такою самою пристрастю Сигiзмунд ненавидiв шведську аристократiю, яка настiльки отак скинула його зi шведського престолу. І все тому тiльки, що король, бачте, католик!.. Ну то й що?! Вiн боровся за милу серцю Швецiю щосили, та клятi аристократи полонили його, принизили i зрештою запропонували корону його синовi… за умови змiни вiри…

Не дочекаетеся!!! Не стане Сигiзмунд – законний спадкоемець i продовжувач славетного шведського королiвського роду Ваза, – мiняти католицтво на протестантизм! Не дочекаються вороги!.

. І синовi своему заборонить вiру мiняти!..

Його величнiсть згадав, як понад двадцять рокiв тому вiн, на той час амбiтний парубок, який прагнув одержати всi корони свiту, пiддався умовлянням тiточки i прийняв польську корону. Ах, якби вiн тодi знав, чим все це закiнчиться…

Рiзкий порив вiтру обдав короля мiцним морозцем. Сигiзмунд причинив вiкно, повернувся до камiна й простягнув до вогню змерзлi руки.

Потiм опустився в крiсло й добряче замислився. З його очей покотилися сльози… Вiрний дог нерiшуче наблизився до хазяiна, поклав свою гiгантську голову на колiна його величностi й зазирнув жвавими червонуватими очима в сумнi очi монарха.

Короля розчулив отой простий i нехитрий, здавалося б, вчинок собаки. Вiн добре знав, що величезний дог щиро любить його – Сигiзмунда не за те, що хазяiн сидить на тронi Речi Посполитоi… а просто так! І не перестане любити, навiть якщо в ненависнiй Польщi будуть знищенi всi до единого протестанти, аби тiльки продемонструвати широту королiвськоi влади аристократам Швецii.

Напевно, один лише цей дог вiдчувае, якою мiрою обтяжуе короля польська корона, i як Сигiзмунду ледь вистачае сил терпiти всiх полякiв без винятку!..

Король почухав величезного дога за вухами. Собака лизнув йому руку й вiддано уп’явся не просто в очi, а в саму душу монарха.

– Отак воно й бувае, друже мiй, – заговорив Сигiзмунд, звертаючись до собаки.

 – Я хотiв, дуже хотiв цього!.. Я намагався iм сподобатись, був готовий воювати за них… А цi пихатi iндики посмiхалися менi, хоча тим часом ненавидiли мене в душi, смiялися надi мною поза очi. Я розширив iхнi права, сподiваючись, що вони оцiнять цей жест i пiдтримають моi починання… А вони натомiсть ополчилися проти мене, звинувачуючи бозна в чому… Я не хотiв вiд них любовi, я потребую лише розумiння…

Пес уважно слухав хазяiна, забавно ворушачи бровами.