Фатальна помилка

Наступного дня поiхали в Лейден. Дорогою роздивлялися з вiкон критого екiпажу довколишнi пейзажi: стародавнi фортецi, вежi, церкви з високими дзвiницями, невеликi акуратнi будиночки з кольоровими черепичними дахами, зеленими садочками… Коли нарештi дiсталися мети подорожi, на них вже чекали затишнi кiмнати в одному з тутешнiх будинкiв. Привiтний хазяiн нагодував мандрiвникiв ситним обiдом.

Наступного ранку, поiвши свiжосмажених млинчикiв, вiдправилися на прогулянку мiстом. Лейден виявився затишним мiстечком з безлiччю каналiв, неляканими качками i чаплями, яких можна було зустрiти просто посеред вулиць, i специфiчною архiтектурою мiсцевих споруд.

Весь центр мiста був густо заселений. На перших поверхах будинкiв, як правило, розмiщувалися крамницi, майстернi, ломбарди, таверни, на других жили iхнi господарi.

Життя (i навiть торгiвля!) тут спливало розмiрено, можна навiть сказати – монотонно. В очi кидався загальний спокiй, вiдсутнiсть суети. На вулицях i площах було повно художникiв, якi малювали пейзажi або оформлювали вiтрини, а також точильникiв ножiв, дрiбних торговцiв i ремiсникiв.

Захопившись, молодi люди заблукали й потрапили в ту частину мiста, де через вузькiсть вуличок перехожим доводилося протискуватись мiж близько розташованими будинками. Просто на вуличках накопичувався бруд, який час вiд часу змивався дощами в численнi канали. Не дивно, що скрiзь вiдчувався жахливий сморiд.

Зате уяву молодих людей вразив розташований у центрi мiста гiгантський рибний ринок. Тут пахло морем.

Просто на землi лежали незлiченнi кошики, наповненi мушлями i дрiбними рибинками мiсцевих назв. Їх миттево розкуповували, одразу ж вiдправляли на кухнi й подавали до столу в крихiтних тавернах любителям моря, риби й часнику.

Лейденський унiверситет, 1 жовтня 1630 року

Ранньоi осенi, коли надворi стояло «бабине лiто» i ще не всi студенти поз’iжджалися на заняття, одного дня бiля навчального корпусу самотньо стояв юнак i терпляче очiкував на викладача, якого все не було. Раптом з будiвлi на вулицю вийшло близько десятка студентiв, а слiдом за ними у дверях нарештi з’явився лiтнiй професор, одягнений у широку мантiю з бiлим вiдкидним комiром – Гуго Гроцiй.

Парубок зiрвався зi свого мiсця й пiдбiг до викладача.

– Добридень, пане вчителю! – привiтався вiн. – Менi передали, що ви хотiли побачити мене.

– Авжеж, Юрiю, це так i е. Менi дуже лестить ваш пiдвищений iнтерес до мого предмета. Тож я хотiв би обговорити з вами програму ваших занять.